Софія розпочала свій професійний шлях у Чортківському медичному коледжі, де опановувала фах акушерки та фармацевтки, а нині продовжує штурмувати вершини знань у Національному фармацевтичному університеті у місті Харків. Проте поза межами аптечних стелажів і наукових конспектів вона створює світи, де на невеликому колі білосніжного фарфору оживає історія її громади, її роду та цілої України. 

Кажуть, що медицина та духовенство обирають найкращих, і Софія – яскраве тому підтвердження. Вона часто зазначає, що медики – це особлива когорта людей, наділених не лише терпінням і милосердям, а й надзвичайним творчим даром. Ще під час навчання в коледжі вона помічала, як її одногрупники та викладачі знаходили віддушину в музиці, співі чи малюванні. Проте її власний творчий вибух стався за обставин, які зазвичай випалюють душу, а не надихають. Поштовхом до розпису тарілок стала велика війна. Вимушена еміграція до Польщі на початку повномасштабного вторгнення стала для дівчини періодом глибоких роздумів. Саме там, серед чужої мови та незнайомих вулиць, прийшло усвідомлення: рідне – це не просто географічна точка, це те, що ти несеш у собі. І виникло непереборне бажання створити щось матеріальне, що можна було б узяти з собою в будь-яку точку планети – шматочок рідної землі, який не зів’яне і не зникне. 

Повернувшись додому, Софія спрямувала свою енергію на першу тарілку. Об’єктом натхнення стали палаци Грабівця, побудовані ще наприкінці XIX століття. Ці стіни, що пам’ятають століття історії, завжди дарували їй особливу енергію. Зобразивши їх на фарфорі, дівчина наче «законсервувала» спогад про дім, зробивши його невід’ємною частиною свого життя. З часом це ремесло перетворилося на справжню пристрасть. Техніка ставала дедалі складнішою, а мазки – впевненішими. Головними героями її робіт стали церкви та адміністративні будівлі Великогаївської громади. Це не просто копіювання архітектури, це спроба передати сакральність кожного хреста на куполі, кожної ліпнини на фасаді. Софія працює з філігранною точністю, яку можна порівняти лише з ювелірною справою або роботою фармацевта з точними терезами. 

Тільки уявіть: внутрішній діаметр робочої поверхні тарілки становить лише 12–12,5 сантиметрів. На цій крихітній площі дівчина примудряється передати найменші деталі так реалістично, що глядач наче опиняється перед справжньою спорудою. Коли вона малювала Марійський духовний центр у Зарваниці, їй вдалося настільки майстерно зобразити постать Божої Матері, що відчувається її велич. А ікона Ісуса Христа на церкві у селі Білоскірка, яка на тарілці займає заледве два сантиметри, вражає своєю деталізацією. Це вимагає не лише таланту, а й колосальної витримки, адже процес створення одного виробу триває від півтора до двох тижнів. Кожен етап – це ритуал. Софія використовує тільки фарфорові тарілки одного конкретного бренду, бо лише вони здатні витримати термічну обробку під час зняття верхнього шару емалі. Далі – робота з акрилом. Вона майстерно міксує матові та глянцеві фарби, щоби досягти глибини та об’єму. Перед тим, як зробити перший мазок, дівчина часто відвідує об’єкт, фотографує його з усіх ракурсів, вивчає гру світла і тіні. Лише після цього з’являється ескіз олівцем, а згодом – кольорове життя. 

Особливого шарму роботам додає обрамлення – індивідуальна «вишивка», яку Софія промальовує довкола центрального сюжету. Кожен орнамент вона підбирає окремо, щоб він гармоніював із будівлею. Крім назви місцевості, на звороті кожної тарілки стоїть авторський підпис – знак того, що в цей виріб вкладено частинку душі. Нині ці тендітні амбасадори української культури вже розлетілися світом. Вони прикрашають оселі в Італії та Нідерландах, Польщі та Канаді, долітають навіть до Сполучених Штатів Америки. Для когось це дорогий серцю сувенір, для когось – нагадування про коріння, а для самої Софії – це її особиста терапія. 

Робота в аптеці вимагає постійної концентрації, спілкування з багатьма людьми та розвʼязання їхніх проблем, а розпис тарілок стає тим тихим островом релаксації, де час зупиняється, а метушня зникає. Саме у тиші своєї майстерні, занурена в роботу над черговою мініатюрою, вона знаходить баланс і внутрішню силу. 

Зоряна ДЕРКАЧ 

0

0

0

0

Ви вже відреагували