Тепер ви, напевно, геть спантеличені. А при чому тут бурʼяни та гідність? Саме при тому, що надто багато довкруж нас невидимого, прихованого, затаєного, покритого пітьмою. Так у політиці, у владних кабінетах, часто в сімейних стосунках, просто в громадах. То ж підійдемо ближче до тем розмови.  

У доброго господаря все чи то у коморах, чи на полях, чи в колективах перебуває у гармонійному порядку, стається вчасно та доречно. «Бо вміє ґаздувати!» – мовлять люди. І мудро кажуть. У нього на городі посаджено й посіяно саме те, що потрібно, доглянута, оброблена та очищена городина від різних бур’янів. І врожаї він збирає достойні, і повагу має, і люди шанують такого господарника. Здавалося б, що так має бути в кожного з нас, та…  

Але не так склалося, як гадалося. Звідкіля ж те хабазиння корені пускає, чому його так багато, що ніяк виполоти не можуть наші найвищі керманичі? А може, вони самі зацікавлені у цьому? А може… І тут я хочу розвернути віз на 180 градусів і подивитися, а хто ж то за ними плентається у покорі чи в темноті свого невігластва? І не лише плентається, а ще й прихвалює. А чи не ми з вами? Як гадаєте?  

Пам’ятаєте казку про голого короля? Кажемо, влада не бореться з крадіями, бере хабарі. А хто їх дає? Хто? «Не підмажеш – не поїдеш» – глаголить ще одне прислів’я. Нині розкривають сейфи деяких керівників ТЦК, де лежать сотні тисяч доларів. А ким вони туди занесені? Чи не одними з нас, які цим шляхом хотіли викупити сина, брата чи чоловіка від мобілізації. Знаю, що хтось подумає: «Писати найлегше про праведність і гідність людську, а ти своїх дітей теж переховуєш від куль?» Тому відразу відповім – мій син там, де пліч-о-пліч із ним стоять сотні побратимів зі зброєю в руках. Стоять, аби ви могли читати ці рядки, аби мали нагоду йти до церкви чи до школи. Він захищає не лише мою сім’ю, а й вашого сина чи чоловіка, які переїхали – хто до Польщі, а хто до Канади. І вас мій Тарас теж захищає. Це ремарка до закидів, які не раз чую на свою адресу.  

Бур’янами зневір’я поросли наміри і впевнення у багатьох. В очільників держави теж. А це велика біда, бо зневірені не в змозі  перемогти нахабних. Не хочеться вірити у повну забур’яненість людського довкілля, але те, що полоти й викидати шкоду з нашого городу потрібно – факт незаперечний. Почну з мови, яка для нас є дзеркалом душ людських. Оті сленги «тіпа, карочє, рєзка, блін» стали настільки часто вживаними у молодіжному колі, що моторошно стає. А матірщина аж кишить на вулицях і не лише там.  

Засилля переселенцями москальської мови на наші терени вимагає від кожного супротиву, відстоювання своєї честі та гідності, а не меншовартісної покори та потакування. Ставити питання руба – ви у нас, шановні, проживаєте не для засмічення території чи мовлення, а для освоєння скарбів нашого народу, тому – вчимося спілкуватися українською. На заяви (на кшталт): «Нє хачу разгаварівать на етой тєлячєй мовє» – маєте повне право запропонувати їм у найкоротший час поміняти місце проживання за лінією фронту. Власну гідність і гідність нашої культури, наших традицій і звичаїв слід відстоювати без жодних «перепрошую, будьте ласкаві». Надлишкова толерантність лише розпалюватиме у мовних опонентів їхню зверхність. Революція Гідності триває.  

У нас є одна біда – починаємо бурхливо, запально, спільно, а потім… А потім роздроблюємося, розділяємося, розсварюємося, чахнемо, гаснемо і губимо святі ідеї, наміри, нищимо світлі паростки у бур’янах збайдужіння. Все, що тут написано, відноситься до кожного, хто несе у серці свою українськість, незалежно чи це президент держави, директор школи, воїн чи банкір. Пора очиститися від бруду. Миємо тіло регулярно, а от душу – не так і часто. Згадаймо, що саме ми є корінною нацією на святій землі, яку йменовано Україною. Згадаймо і не даймо самим себе погубити у ці часи важких випробувань нашої міці.  

Годі обманювати одне одного. Ми вже у цьому питанні переступили межу. Ви звернули увагу, що юридично у нас війни немає. От гинуть люди, горять міста, калік і обездолених тисячі, а… війни нема. Є воєнний стан, тобто отака собі ситуація, що покрита темрявою й таїною реальних зловживань, злодійства, корупції тощо. Чому так? Невже бракує владних повноважень очільникам держави?  

Виявляється, що оголошення війни повністю руйнує налаштовані «нагорі» комерційні потайні стосунки, розвалює оте павутинне гніздо, звідкіля висмоктують із людей остатки їх заощаджень. І все це робиться під вивіскою безперервної інформаційної фальсифікації, перекручення дійсності, усунення іншодумців не лише від керма управління, а й від права власного голосу. А чи це не нагадує вам певний період із життя радянського союзу?  

Те, що частина народних депутатів Верховної Ради давно перетворилася у «порожній бізнесклуб» відомо всім. Але чомусь люди не відкликають своїх бездіяльних депутатів, не гуртують супротив злодіям і брехунам. Що трапилося? Замучилися до краю, як оті осоружні «народні обранці»?  

Останнім часом посилюється фронт не на Сході країни супроти московитів, а формують різні озброєні служби, групи, об’єднання та активно навчають протистояти народним бунтам і захищати «казнокрадіїв» від… наших воїнів, які можуть прийти задля наведення порядку. Бур’янами поросли пагорби й офіси, установи й душі багатьох. Це нагадує занедбані лани. Добрий господар мав би давно таку забур’янену землю переорати й поміняти сівозміни. Як гадаєте, який господар у нашій країні? 

Олег ГЕРМАН, 
заслужений діяч мистецтв України 
 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували