Вона давно здогадувалася, що у її Сашка з’явилася інша. Вилиці зводило, як уявляла собі, як він ту іншу обнімає, як шепче їй на вушко ніжні слова, які колись говорив своїй «манюні Олюні». Навіть будучи поряд, він щоразу більше віддалявся і це ставало нестерпним. 

Кирилівна, сусідка зверху, якій Оля колола інсулін, вислухавши уважно цю сумну історію, несподівано порадила: 

– А ти, стерпи, змовчи, вдай, що нічого не знаєш. Якби я у свій час так зробила, може, і досі ще би жила з чоловіком, бо коли почала з’ясовувати правду, він просто пішов від мене – до тієї, другої. 

– Як стерпіти, Кирилівно? Коли болить душа, коли дивлюсь на свого Дениска і думаю, що він може залишитися безбатченком. 

– Ні, дорогенька. У будь-якому разі у нього батько є і, надіюсь, буде. Але якщо ти з емоційної дівчинки виростеш у розумну жінку. Олександр має відчути, що ти у всьому краща за коханку. Але відразу кажу: це непросто. 

Ой, як же непросто це на ділі! А найважче – вдавати, що нічого не сталося. Оля була непоганою артисткою, бо колись навіть грала у студентському театрі головні ролі, але тут, вдома, це зовсім інше: вдавати із себе щасливу жінку означало брехати коханій людині. Хоча від першої їхньої зустрічі минуло вже сім років, вона не втратила, а, навпаки, зростила своє кохання до нього. Їй здавалося, що Земля – така велика, а на ній – один справжній чоловік, її Сашко…

Повертаючись під вечір додому, на дитячому майданчику Сашко побачив Дениска, що весело грав із мамою у футбол. Спершу він Олю навіть не впізнав – у нових джинсах, картатій в обліпочку сорочці, з підібраним у високий хвіст волоссям, що хвилями спадало на плечі. Мимохіть замилувався: його дружина була все ще така молода і гарна, як тоді, коли він вперше побачив її біля озера. Вона стояла біля перил і гірко плакала, і він тоді подумав, чи не схоче раптом ця красуня стрибнути у холодну воду. Про всяк випадок підійшов ближче, узяв її за руку, подав хусточку. Виявилося, що дівчина повертається з лікарні, куди поклала важкохворого тата, що боїться залишитися зовсім одна і так важко бути зовсім без підтримки. 

– А, може, завтра разом підемо до твого батька? – несподівано для самого себе запропонував розчулений хлопець. 

Оля від почутого аж хусточку впустила. Вони обоє кинулися піднімати її і боляче стукнулися лобами. Обоє розсміялися. Так починалося їхнє кохання. 

Сашко мовчки милувався своїми рідними, аж поки Оля не помітила його: 

– Дениску, тато повернувся! Біжи до нього і покажи, як ми скучили за ним. 

У квартирі вже смачно пахло свіжозвареним борщем і духмяною випічкою. 

– Швидше йди у ванну, а ми тут на стіл накриємо, – весело наказала дружина. 

Смакуючи червоним, аж до вишневого, борщем, і поглядаючи на яблучну шарлотку на столі, що вже чекала своєї черги, Сашко подумав: «Як вдома все-таки добре». 

А перед вихідними Оля запропонувала: 

– Сашуню, може, на суботу і неділю поїдемо в Карпати? Ще буде кілька теплих днів і шкода їх втрачати. Та й Денискові не завадило би подихати гірським повітрям. Якось дивно останнім часом він покашлює.

В Олександра на вихідні були зовсім інші плани. Зої цього разу захотілося погуляти по осінньому Львову. Важко зітхнув: от попробуй тепер, друже, поясни своїй секретарці, що все це змушений скасувати. Знав наперед, що буде грандіозний скандал із криками «ти мене зовсім не любиш!». Шальки внутрішніх терезів поколивалися-поколивалися і переважила та, на якій було здоров’я сина. 

Зоя і справді в понеділок влаштувала йому істерику. Він довго перед нею виправдовувався і пояснював, поки до голови йому не стукнуло: 

– А чого я, власне, терплю? Хай там що, але Оля ніколи не дозволяє собі на мене голосу підвищувати. 

Удома і далі все було спокійно та стабільно. Якось Сашко, сидячи на робочому місці, зрозумів, що вже скучив за своїми, хоча не бачив їх лише пів дня. Так, йому подобається Зоя, її непередбачуваність, вічна романтика, шалені подорожі, які уже почали позначатися на його власному, а, отже, і на сімейному бюджеті. Тут підійшла Зоя, звабливо крутнула кругленькими формами і він ураз про все забув…

Ідилію перервав настирливий дзвінок від дружини. 

– Денискові погано, – кричала вона у трубку. – Я вже «швидку» викликала. 

Олександр не дослухав, кинувся до машини. Але по дорозі рвучко загальмував і розвернувся, бо дружина повідомила, що їх уже везуть у дитячу лікарню. Цілу ніч Сашко та Оля просиділи біля ліжка, на якому лежало їхнє дитятко під крапельницею. Вона як страж цілу ніч охороняла сон сина, щоби бути поряд, як він розплющить оченята. Уранці їм сказали, що найстрашніше позаду, стан дитини стабілізовується. Оля нарешті встала і вийшла в коридор. Сашко, підморгнувши підбадьорливо Денискові, пішов за нею. Дружина стояла на сходовій клітці і міцно, аж до побіління пальців, трималася за перила, бо усе її тіло здригалося від беззвучного ридання. Він міцно обняв її, притулив до своїх широких грудей, ніби хотячи захистити її від усього світу, від усіх його бід і напастей. Оля, у якої останнім часом накопичилося стільки болю й образ, ніяк не могла зупинитися – наче греблю прорвало. 

– Олюня-манюня, все буде добре, чуєш? – шептав він, ще міцніше обнімаючи дружину своїми дужими руками-клешнями. Його сорочка була вже мокра від її сліз і те мокре тепло чомусь боляче обпікало його грудну клітку. Швидко витер свої очі. Добре, що хоч вона не бачить, як плаче чоловік. 

– Так, взяли себе у руки і висушили сльози, – сказав начальницьким тоном, бережно витираючи її мокрі щоки і підборіддя картатою напрасованою хустинкою. 

– Сашуню, я дуже налякалася: у мене, крім вас, нікого нема, – знеможено прошепотіла вона. 

– У мене теж, – сказав він рішуче. Тепер це він знав твердо.

Валентина ЖДАН

0

0

0

0

Ви вже відреагували