Вона розповідає, що коли до них у гості приходили представники інтелігенції, Любчик сидів у неї на колінах та уважно прислухався до дорослих розмов: «Особливо він любив чоловіче товариство. Такий був жвавий, цікавий хлопчик».  

З дитинства Любомир читав багато істричної літератури та не лише досліджував, але й відтворював українські традиції. Приміром, сім’я Левка Крупи наприкінці 80-их років відродила у Великій Березовиці Різдвяний вертеп, де Любомир спочатку грав козака, а потім Ірода. 

Наталя Дащенко, викладачка ТНПУ ім. В. Гнатюка, сестра Любомира: «1989 року Любомир вперше ходив з вертепом, а сценарій до нього написав наш батько. Він спілкувався зі старожилами, відтворював усі ці сюжети, оригінальні тексти і написав поетичний вертеп. Саме з ним із своїми друзями Любомир ходив по Березовиці». 

Любомир зростав, а з ним – його любов та відданість Україні. Марія Крупа пригадує: «Він пішов в УНА-УНСО, вони охороняли перші прощі в Зарваниці. Я недавно знайшла його щоденники і власне звідти дізналася, як моя дитина працювала над собою. І не тільки над розумовими здібностями, а й над тілом, волею, над тим, аби бути сильним, аби досягати мети, щоб видобути і напрацювати в собі оте ядро: «Честь – собі, життя – Богу і Україні». Мені завжди хотілося, аби він був працьовитий, чесний, сумлінний. Я любила його дуже, але любов моя була і дуже строгою. І я тепер про це трохи шкодую…». 

Потяг до історичного минулого, відродження національних традицій привели Любомира Крупу на історичний факультет, а згодом і в аспірантуру Тернопільського державного педагогічного інституту за спеціальностями «учитель історії» та «історія України». Любомир Крупа є автором 28 наукових статей, тез і публікацій. У 2004 році став кандидатом історичних наук зі спеціальності «Історія України».  

Проте Любомир цікавився минувшиною і поза межами навчального закладу. Народний депутат Іван Чайківський пригадує, як завдяки Любомиру Крупі була відтворена історична подія – виконання гімну України стоголосим хором під час святкування 30-ї річниці Незалежності у селі Денисів: «Саме на цьому місці понад 100 років тому під керівництвом місцевого пароха Йосипа Вітошинського стоголосий чоловічий хор виконав патріотичну пісню «Ще не вмерла Україна», яка згодом стала гімном України.  Нам цей факт дуже сподобався і ми задалися мрією відтворити історичну подію. І Любомир перейнявся цією справою, в архівах зайнявся пошуком спогадів, документів, що стосувалися Денисівського хору, отця Вітошинського…», - зазначає Іван Чайківський. 

Двоюрідний брат Любомира Крупи, викладач ТНПУ ім. В. Гнатюка Олександр Крамар наголосив, що Любомир завжди підтримував і намагався підкреслити думку, що Україні потрібні такі молоді люди, які є спраглими до знань, готовими вчитися і найголовніше – вони повинні любити Україну: «Він сам любив Україну дуже сильно. Ось чому не вагався, коли почалася активна фаза війни - взяв зброю до рук і пішов захищати все те, що любить». 

Журналістка, працівниця пресслужби обласної ради Іванна Гошій пригадує, як вони зустрілися вранці 24 лютого 2022 року біля ТЦК: «Любомир поспішав. На мить підбіг, обійняв по-братньому за плече й попрямував у приміщення. Більше ми не бачились. На фронт я відправляла Любомирові світлини з презентації книги його матері Марії Петрівни. Радів, що в тилу триває життя. Вітала його з днем народження. Останнім»... 

Іванна Гошій підкреслила, що Любомир Крупа тривалий час готувався до війни. Як депутат обласної ради, задовго до масштабного вторгнення відстоював необхідність формування територіальної оборони. Наполягав на прийнятті відповідного закону. Було відповідне звернення обласної ради до керівництва країни. Дехто тоді сприймав це скептично, але час показав далекоглядність Любомира», - йдеться у дописі. 

Любомир Крупа загинув 23 березня 2023 року на Харківщині. Про цей останній бій згадує побратим Роман Яріш: «23-го числа біля обіду вони полізли знову, зав'язався стрілецький бій, щільність куль була такою, що неможливо було показатися з окопа, Любомир піднімав над собою кулемет і відстрілювався, не підпускаючи ворога до наших позицій. Ворог відступив. Та через кілька хвилин у нас полетіло все і одночасно: міномет, стволка, птури, дрони кружляли і скидали гранати, отруйні гази і запальні боєприпаси. Я побіг у бліндаж, щоб замінити акумулятор до антидронової рушниці, та в кількох метрах ліворуч прилетіла міна і мене відкинуло вбік. Побратими відтягнули в бліндаж і почали перев'язувати, все ближче і ближче лягали важкі 120-ті міни... Одна залетіла до хлопців, які героїчно давали відсіч ворогу… «Троє загинуло, один важкий» - сказав хтось по рації. Через якийсь час завели в бліндаж закривавленого Юру Трохименка, він ледве витиснув із себе: «Любомир загинув… «Кота» більше немає…». 

Побратим Андрій Головко у дописі, присвяченому пам'яті воїна, пише: «Минуло 2 роки, як Україна втратила свого Героя - Любомира Крупу. Пам'ятаю розмови з Любчиком довгими зимовими вечорами в бліндажі. Говорили про історію, політику, про майбутнє України. Йому завжди було що сказати, чим поділитися... Пам'ятаю, як любили його наші коти та собаки на позиціях. Пам'ятаю наш останній спільний бій і Його Героїзм... Любомир загинув , але ми підхопили його кулемет і продовжуємо боротися…», - йдеться у повідомленні. 

Коли в Архикатедральному соборі УГКЦ у Тернополі відправили панахиду за упокій загиблого захисника Любомира Крупи, журналісти попросили його дружину поділитися спогадами про чоловіка: «Коли звільняли Київщину від окупантів, весь інтернет облетіла фотографія тіла загиблого бійця, якого не було належно вшановано і похоронено. Багато зараз таких бійців... Коли наші звільнили цю територію, тоді ексгумували тіло. І фотографія була такою: рука, синьо-жовтий браслет… Тоді мій Любомир взяв її собі на сторінку та сфотографував і свою руку з кулеметом. На ній був браслет, якого сплів наш син. Синьо-жовтий браслет. А під фото Любомир написав: «На місце одного стануть сотні».  

З такими переконаннями і не дивно, що Любомир Крупа став на захист держави у перший день повномасштабного вторгнення. Його дружина Ірина пригадує: «Коли почалася війна, то ми цього навіть не обговорювали. Я по тривозі поїхала на службу, а він відразу у військкомат. Коли приїхав на ротацію додому, я була дуже схвильована, бо й син пішов воювати. Вже у тому відчаї дорікнула йому: «Любчику, ти мав три броні - науковець, директор школи, депутат обласної ради»… А він просто глянув на мене, як завжди, примружив око, а він умів дуже гарно посміхатися, і сказав: «Ну, Ірочко, ти ж за такого заміж би не вийшла»… 

Колега Любомира Крупи Ірина Шумада, з якою вони були депутатами Тернопільської облради 7 і 8 скликань, теж пригадала, що їхня остання зустріч відбулася, коли той приїхав у відпустку, займався забезпеченням свого підрозділу: «Найголовніше кредо його життя - бути людиною і бути собою. Він був гідною людиною і загинув з честю». 

Вочевидь, саме під час цього приїзду до Тернополя Любомир Крупа ділився з журналістами своїми спогадами та думками про війну. Під час якогось виступу на телебаченні він сказав: «Ми воюємо з варварами. Страшна війна, інтенсивна по всьому периметру… Важко… Але вся ворожа ненависть до України розбивається об жертовність і героїзм наших воїнів…».   

Любомир Крупа підтвердив цю тезу своїм прикладом, як і не відступив від власного життєвого кредо: «Честь – собі, життя – Богу і Україні»… 

Тарас ВАСИЛІВ 

Анонс! 2 вересня 2025 року о 13:00 год. у кінотеатрі «Злата» (м. Тернопіль) відбудеться презентація фільму про Любомира Крупу, який віддав життя за Україну. Саме цього дня йому мало б виповнитися 50 років. 
Організатори запрошують вшанувати пам’ять Героя та переглянути документальний фільм про його життя і шлях служіння Україні. 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували