Його молитва була впорядкована, він дотримувався правил, читав псалми і чекав «відчуття Божої присутності». Але воно так і не приходило. 
Одного дня він вирішив піти в село, бо чув, що там живе старенька жінка, про яку казали, що вона має «справжній зв’язок із Богом». 

Коли він підійшов до її будинку, то застав її на лавці біля старої криниці. Вона просто сиділа, тримала в руках кухоль води і посміхалася, дивлячись у небо. 

– Як ти молишся? – запитав монах. 

Жінка подивилася на нього просто, без вдаваної побожності: 

– Коли я прала – дякувала Богові за воду. Коли варила – просила, щоби хтось сьогодні не був голодним. Коли сідала на цю лавку, то казала Йому:

 «Ось я, Господи. Чи не міг би Ти сісти поруч?» 

Монах був зворушений. Він зрозумів, що чекав Бога в обрядах, у правилах, а Бог давно чекав його просто на лавці. 

Мораль: Бог не чекає, поки ми станемо досконалими.  

Він просто сідає поруч...  

Там, де хтось скаже щиро: «Я тут, чи не міг би Ти сісти поруч?..» 

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували