Ніжно-рожеві, білі, рожево-білі, з білою облямівкою, блідо-блакитні, лілові, пурпурові, яскраво-фіолетові суцвіття. Суцвіття дива. І пелюстки щільні, ажурні, величезні чи ніжно-маленькі, наче дикі. Притягую обережно гілку, судомно вдихаю аромат, розглядаю напрочуд велику волоть, насолоджуюся її красою й починаю вишукувати, як у юності, пʼятипелюсткову квіточку, щоби зʼїсти на щастя.  

Шукаю й підтрунюю над собою: де вона, ця віра й надія на щастя, либонь, загубилася десь у минулому? Однак дивлюся на запашне бузкове диво – й не можу надивитися, починаю знову й знову розшукувати таємничу квітку з пʼятьма пелюстками. А чудовий кущ бузку стоїть собі незворушно й величаво, випромінює божественний аромат. Я розчиняюся в ньому, раптом зрозумівши, що цієʼ миті важливо довіритися собі, слухати своє серце. Адже неможливого немає. Тсс... Ціхо, ша...  

Ніжна, майже невагома мелодія огортає мене з голови до ніг. І я вже не знаю: чи я у ній, чи вона в мені? Незвично. Ну ось. Душевні струни дуже чутливі. Вони нематеріальні, але відчутні, доступні лише власному внутрішньому світові. Легке тремтіння всього тіла, хвиля накочується за хвилею. Відчуваю тепло і спокій. Прекрасна млість зігріває мене своїми променями. Приємно до остраху. Грань така нечітка, неясна. Холодок пробіг, залишивши тінь сумніву. 

А раптом все скінчиться, так і не встигнувши розпочатися? Зникне злагода з собою, гармонія услід за мрією. Концерт закінчено, музикант-віртуоз відклав свій інструмент. Бурхливі оплески. Завіса. І ніхто не почує благання душі, яка усміхається, бо згадує безтурботну дитячість і колисковість життя, розчинившись у бузковому ароматі... 

Галина ГРУЦЬ 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували