Компанію заснували харківські підприємці Олександр Сідельник і Вʼячеслав Саміло у 2009 році. До повномасштабної війни в селі Руська Лозова під Харковом працювало орієнтовно 150 людей. Підприємство входило до трійки найбільших виробників меблів для закладів освіти в Україні, експортувало продукцію до Литви, Румунії та Молдови. Але вже першого дня вторгнення ворога, село опинилося в епіцентрі бойових дій, а завод – на лінії вогню. 

Після звільнення території частина виробничих приміщень згоріла, частина була пошкоджена, обладнання – розграбоване чи знищене. Зберегти вдалося лише те, що команда самостійно вивозила впродовж кількох місяців під обстрілами. 

«Ми вивозили все, що могли – навіть те, що вже не підлягало ремонту. Тепер це обладнання стоїть у Копичинцях, як мовчазний свідок тих кривавих подій. Це матеріальний доказ того, через що ми пройшли», – розповів директор підприємства Олександр Сідельник. 

Серед іншого – старий екскаватор, який використовували окупанти для риття окопів. 

«Ми його забрали теж. Він увесь посічений уламками снарядів, двигун не працює, але для нас – це символ. Щоб не забули ні ми, ні ті, хто сюди приходить, якою ціною нам далася ця релокація», – додає підприємець. 

Шукали нову локацію на Заході України. Переважна більшість запропонованих варіантів не відповідала технічним вимогам – приміщення мали низькі стелі, були непридатні для встановлення кран-балок чи великогабаритного обладнання. Рішення несподівано знайшлося в Копичинцях, де місцева влада запропонувала будівлю колишнього АТП площею 2 тисячі квадратних метрів із висотою стель у 5 метрів. Відеопрезентація приміщень у соцмережах стала вирішальною. 

«Це відео стало для нас ключовим. Завдяки йому ми дізналися про це місце. І не помилилися – приміщення ідеальне, умови чудові, і головне – тут нас зустріли відкрито. Щиро вдячний голові Копичинецької громади Богдану Келічавому, який всіляко допомагав нам призвичаїтися, обжитися і налагодити виробництво», – каже директор. 

У серпні 2022 року команда почала переїзд, а вже в листопаді запускала перші верстати. Спершу виготовляли меблі для укриттів і бомбосховищ, а згодом повернулися до своєї спеціалізації – меблів для закладів освіти. Разом із підприємством переїхали 10 працівників – ключові фахівці, серед яких технологи, інженери-конструктори, майстри. Решту персоналу набирають серед місцевих жителів. 

«До війни нас було до 150. Нині ми відновили вже значну частину обсягів, але без допомоги місцевих це було б неможливо», – зазначає керівник. 

Частину обладнання вдалося врятувати, зокрема, деякі верстати з числовим програмним управлінням. Іншу частину довелося закупити. За грантові кошти придбали лазерний комплекс для різання металу, апарати для зварювання металу.  

Торік підприємство досягло обороту 70 мільйонів гривень і сплатило понад 2 мільйони гривень податків. Для порівняння: у 2021 році обсяг становив понад 100 мільйонів. І для порівняння, загальні втрати підприємства від війни оцінюють у понад 10 мільйонів доларів. 

Попри все, «Меблі Техностиль» знову експортує продукцію за кордон. У планах – розширення виробництва на Заході України та збільшення обсягів експорту. 

Історія цього підприємства – приклад того, як український бізнес, навіть після руйнування, здатен не лише вижити, а й розвиватися. І в цьому успіху важливу роль відіграють саме громади, які «відчиняють» двері та створюють умови для нового старту. 

Зоряна ДЕРКАЧ 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували