Світло і біль Ганни Григоришин з Борщівщини

- 1 267 760 намистинок – то лише на Хресну дорогу використано, – каже Ганна Василівна. – А ще ж портрети: «Архангел Гавриїл», «Архангел Михаїл», «Євангелісти Марко і Лука», «Євангелісти Іоан І Матфей», «Богородиця (Намісна)», «Ісус (Намісний)», «Пророк Мойсей». А ще чотири великі роботи для іконостасу та двадцять ікон стосовно найтрадиційніших християнських свят: «Різдво Христове», «Стрітення Господнє», «Хрещення Господнє», «Воскресіння Господнє», «Вознесіння Господнє», «Свята Трійця», «Преображення Господнє», «Успіння Богородиці», «Різдво Богородиці», «Воздвиження Чесного Хреста», «Святий Миколай», «Богородиця, що розв’язує вузли», «Введення Богородиці»…

Таке сакральне розмаїття осяває в ці дні дві зали Борщівського обласного краєзнавчого музею виставка робіт із бісеру Ганни Григоришин - старости сіл Панівці та Завалля на Борщівщині, присвячена світлій пам’яті Михайла Григоришина, сина, який 10 років тому був серед перших на Тернопіллі героїв України, хто поліг на сході держави та залишившись навіки в пам’яті людській… 28 квітня йому виповнилося б 35…

Першими відвідувачами виставки стали учні Панівецької гімназії, де вчився майбутній лицар України. Приїхали майже всією школою. Прийшло того дня і борщів’янки, хто втратив на цій війні сина, брата, чоловіка…

Спершу біля меморіалу борцям за волю України отець Борщівського храму Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ Богдан Боднар відправив панахиду, присутні пом’янули усіх воїнів-земляків, які поклали свої життя на вівтар України.

А далі наукова працівниця музею Олена Дудар модерувала виставку «Моє світло у темряві», на якій затерпає душа...

Вчителька англійської мови Панівецької гімназії Елла Шпак розповіла про авторку робіт та про короткий, як спалах, життєвий шлях односельця-героя Михайла Григоришина: здібного учня, студента Чернівецького університету, де отримав юридичну освіту. А потім – мобілізація 12 квітня 2014 року до лав ЗСУ. Служив у 51-й бригаді, згодом – у 128-й гірсько-піхотній. Воював у найгарячіших точках: Іловайськ, Донецьк, Мар’їнка, Чорнухине…

- Тоді, 30 січня 2015 року під Чорнухиним на Луганщині він ще розмовляв із мамою, заспокоював, вірив у перемогу над осатанілим ворогом, а наступного дня… Винести тіло убитого побратима з того пекла було неможливо, згодом вороги відвезуть його в Луганський морг, демонструючи в одному із цинічних пропагандонських відео документи Михайла… Ціною важких зусиль українським воїнам таки вдалося забрати тіло побратима і доправити в дніпропетровський морг, а вже звідти - перевезти додому… Гімназія пам’ятає… Щороку в квітневу пору тут проводять пошанувальні заходи, – розповіла Елла Шпак.

А далі авторка неймовірної краси робіт поділилася спогадами про початок свого захоплення, назвала його «психологом, що сидів поруч у найтяжчі дні й ночі», коли безнадія та розпач вимучували любляче серце й душу, коли, здавалося, світ навколо поринув у пітьму, а сльози, мов намистинки бісеру, скапували на полотна, і те сяйво кольорів та відтінків певною мірою заспокоювало, вгамовувало біль непоправної втрати, додавало сил жити.

- Більше року після загибелі Михайла я була замкнутою в собі, - згадує Ганна Григоришин. - Ми з дочкою, яка вчилася тоді в Кам’янець-Подільській школі №17, проживали разом у купленій для сина квартирі. Донька - у школу, а я сиділа в чотирьох стінах, пила піґулки, аби хоч трохи вгамувати душу. Аліна, бачачи мій печальний стан, підказала ідею для заспокоєння – вишивати… Я згадала, як замолоду вишивала рушники, серветки… Одного дня на міському ринку купила картину з ескізами червоних маків. Почала вишивати, але чомусь не лежала душа до цього. Та згодом таки прийшло справжнє захоплення. Взялася спершу за бісерування невеликих за розмірами ікон. А потім в інтернеті побачила орнаментальну розробку Хресної дороги. Замовила. Десять місяців вишивала цю Хресну дорогу, яку присвятила синові та всім полеглим у російсько-українській війні… А далі, як мовиться, пішло-поїхало… День за днем, місяць за місяцем, рік за роком. І ось – результат…

Автор цих рядків був першим, хто під час одного з редакційних відряджень у Панівці побачив усі роботи Ганни Григоришин у «Михайловій кімнаті» її затишної оселі. Тут їм було явно затісно. Подав ідею виставки в музеї… Погодилася. А борщівські музейники підтримали…

Під час відкриття виставки «Моє світло у темряві» виступили також очільник музею Михайло Сохацький, о. Богдан Боднар та волонтерка Уляна Пудик.

Степан ТАТАРСЬКИЙ, спеціальний кореспондент газети «Сільський господар» на Борщівщині.

Світлини Лесі ГРАБИК.