Сьогодні виповнюється 185 років книжці «Кобзар» Тараса Шевченка

26 квітня 1840 року вийшло перше видання «Кобзаря» Тараса Шевченка. За сприяння відомого письменника Євгена Гребінки, його надрукувало приватне видавництво Е. Фішера в Санкт-Петербурзі коштом полтавського землевласника Петра Мартоса.

«Кобзар», попри високу ціну в один карбованець сріблом, швидко був проданий у столичних книгарнях. Дещо згодом, у 1844 році вийшло друге видання, а потім третє – в 1860 році. Кожне з них доповнювалося новими творами, відтак «Кобзар» став головним творчим надбанням Тараса Шевченка. Про це розповідає mynizhyn.com.

У фондах НКМ імені Івана Спаського зберігаються «Кобзарі», видані у Санкт-Петербурзі 1896 році видавцем П. І. Бабкіним та 1907 році у типографії Шмідта, та «Твори», що побачили світ у видавництві «Українська накладня» (Київ-Ляйпциг, 1918 рік).

Цікаву історію для «Главкому» розповів журналіст, бізнесмен, виконавчий директор Українського інституту майбутнього Вадим Денисенко. Перед виборами 1998 року він поїхав у Кропивницький (тоді ще Кіровоград) у відрядження, тоді працював на «СТБ»: «І крім якоїсь передвиборчої мури домовився зняти сюжет про єдиний в Україні, щойно віднайдений доцензурний «Кобзар» (в імперії перед друком виходили сигнальні екземпляри, які ще раз переглядав цензор). Книга була знайдена у велетенській колекції Ільїна. Ільїн – один з унікальних антикварів, який, судячи з усього, працював на КДБ, після себе не залишив нащадків і вся колекція перейшла державі».

Посмертні видання творів великого українського поета почали виходити з кінця ХІХ ст. Петербурзький книговидавець П. І. Бабкін надрукував три випуски ілюстрованого «Кобзаря» з малюнками Михайла Микешина. На обкладинці художник зобразив Тараса Григоровича, яким бачив його в майстерні в останні роки життя. Книга є пам'яткою утисків української мови в Російській імперії. Щоб бути надрукованою, книга мала бути виданою спеціальним правописом – так звана «ярижка», що наближав візуально українські тексти до російських.

Книга поезій «Кобзар» є і завжди буде невід'ємною спадщиною класичної української літератури, адже демонструє силу українського літературного слова, коли справдиться заповіт поетичного генія українського народу: «І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі».