Освіта як маркер майбутнього 

Приїхавши на розмову з ректором, ми потрапили на травневий «Ярмарок кар’єри» в університеті. Було велелюдно, що вкотре підтвердило думку: попит на кваліфіковані кадри в аграрному секторі лише зростає. Студенти мали змогу особисто познайомитися із представниками провідних компаній. Вітаючи учасників, Іван Парубчак наголосив на важливості такого формату взаємодії. 

«Ярмарок кар’єри – це маркер, який дає змогу нашим студентам із перших днів навчання бачити і відчувати свою перспективу здобути не тільки якісну освіту, а й отримати гідно оплачувану роботу. Студент бачить зацікавлення роботодавців у молодих спеціалістах, яких готує наш навчальний заклад. Це стимулює молодь наполегливо освоювати знання і вже навіть під час навчання отримувати вигідні пропозиції для кар’єрного розвитку. Саме на таких майданчиках ми реалізуємо модель суспільно-виробничої взаємодії», – зазначив очільник університету. 

Особливий акцент у закладі роблять на дуальній формі освіти, яка дає змогу інтегрувати теорію у реальний виробничий процес. Ректор підкреслює, що в його контракті з Міністерством освіти і науки чітко прописані показники KPI (освітній стандарт оцінювання) щодо щорічного збільшення кількості таких програм. Це вимога часу: роботодавець хоче бачити фахівця, який не просто зубрить підручник, а розуміє специфіку сучасного обладнання. 

За реорганізацією – «космічні» горизонти 

Минулий рік став для університету випробуванням на міцність через процес приєднання Львівського національного університету природокористування. Іван Парубчак, який очолив комісію з реорганізації, а згодом виграв вибори ректора об’єднаного вишу, відверто говорить про складність цього шляху. Він свідомо зазначає, що в суспільстві та академічному середовищі були різні думки щодо доцільності такого кроку, проте досвід підтвердив актуальність рішення. 

«Сказати, що це був якийсь особливий випадок – ніби й  ні, бо реорганізації в системі вищої освіти проходять постійно. Але я можу стверджувати, що в нашому випадку цей процес був на часі. У період повномасштабної війни, коли знищено або окуповано значну частину промислових об’єктів і видобувної галузі, аграрна сфера взяла на себе левову частку наповнення бюджету. Наші випускники нині стовідсотково є бажаними для цієї сфери. Об’єднання дало змогу нам стати сильнішими та інтегрованими», – пояснює Іван Орестович. 

Важливим аргументом на користь реорганізації стали інвестиції. Завдяки урядовій програмі та співпраці зі Світовим банком, університет отримав можливість придбати лабораторне обладнання на півтора мільйона доларів. Ректор переконаний, що за власні кошти заклад не зміг би дозволити собі таку модернізацію, яка тепер відкриває перед студентами та науковцями «космічні» горизонти досліджень. При цьому керівництво вишу обрало максимально м’який шлях інтеграції, зберігши людський капітал обох кампусів – Північного у Дублянах і Південного у Львові. 

Держава підтримує аграрну освіту 

Одним із болючих питань для сучасної освіти є відтік молоді за кордон і складність вступу для дітей із сільських територій. Проте, як зазначає Іван Парубчак, держава нині надає безпрецедентну підтримку аграрним спеціальностям. Це проявляється у великій кількості бюджетних місць на ветеринарію, механіку, енергетику, харчові технології тощо. 

«Є така тенденція, що на бюджет можна потрапити не менше, ніж зі 160–170 балами. Але на освітні програми з особливою підтримкою держави, де маємо велику кількість бюджетних місць, минулого року проходили діти із сільських територій із нижчим конкурсним балом. Це дуже важливо для мешканців територій поза великими містами, для батьків і рідних – знати, що їхня дитина може стати студентом нашого університету на бюджетній формі на цілком доступних засадах», – наголошує ректор. 

Нині в структурі університету функціонує десять факультетів. Хоча деякі з них, як-от факультети права чи менеджменту, здаються загальноосвітніми, вони все одно зорієнтовані на специфіку галузі. Адже управління агробізнесом чи екологічне право – це ті ніші, де тепер відчувають гострий брак кадрів. 

Від волонтерства – до наукових проривів для фронту 

Війна змінила не лише структуру університету, а і його дух. З перших днів повномасштабного вторгнення заклад став волонтерським центром, де у спортивних комплексах і гуртожитках мешкали сотні переселенців. Ректор власним прикладом демонструє відданість спільній справі – регулярно здає кров для захисників. Проте найважливішим внеском вишу в обороноздатність є наукові розробки та соціальна підтримка ветеранів. 

В університеті активно працює Центр ветеранського розвитку, який став надійною опорою для тих, хто змінив піксель на студентську аудиторію. Нині у виші навчаються 187 ветеранів та 150 дітей учасників бойових дій. Для закладу це не просто статистика, а почесна місія – допомогти захисникам адаптуватися до цивільного життя та отримати затребуваний фах. 

Науковий потенціал університету не стоїть осторонь, а також служить фронту. На факультеті механіки та інформаційних технологій фахівці розробили унікальне крісло для осіб із обмеженими фізичними можливостями. Як розповів Іван Парубчак, це критично важливо для людей із важкими ампутаціями кінцівок: кріслом можна керувати за допомогою спеціального пристрою у ротовій порожнині, використовуючи лише язик чи губи. Окрім того, інженери вишу створюють багі – машини подвійного призначення, які в мирний час служать аграріям, а в умовах війни здатні евакуювати поранених бійців завдяки унікальній конструкції.  

Особливою гордістю університету є вагомий внесок у посилення українського війська. За підсумками збору коштів на техніку для ЗСУ серед львівських закладів вищої освіти, університет увійшов до трійки лідерів поруч із «Львівською політехнікою» та медичним університетом імені Данила Галицького. Прикметно, що різниця між «ветеринарним» і лідером збору «політехнікою» становила лише дев’ять тисяч гривень.  

Візія на п’ятирічку 

Завершуючи розмову, Іван Парубчак окреслює три ключові завдання, які він поставив перед собою на посаді ректора. Це стратегія, яка має перетворити університет на зразковий європейський заклад. Першим пріоритетом є збільшення набору молоді та створення умов, аби  українські таланти залишалися вдома, стаючи фахівцями у рідній країні. 

Другим вектором є розвиток прикладної науки. «Це комерціалізація та отримання належних патентів на наші винаходи. Наука не повинна лежати на полицях, вона має працювати на поле, ферму та виробництво», – переконаний ректор. Третім, але не менш важливим пунктом, є соціальний блок: докорінне покращення умов проживання у гуртожитках і праці викладачів. 

Нині Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Ґжицького – це не лише про минуле, яким тут пишаються, а й про майбутнє, яке будують власними руками. Під керівництвом Івана Парубчака виш демонструє, що навіть у найтемніші часи можна впевнено крокувати вперед, якщо мати чітку візію, надійних партнерів і непохитну віру у свій шлях до перемоги. 

Зоряна ДЕРКАЧ 

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували