Отож, якщо їхати автошляхом із Козови до Зборова, минаючи перше село Геленків, можна помітити як дорога рельєфно піднімається до пагорба, який зависає з південної сторони над Олесиним, що розкинулося в долині. На найвищій географічній точці цієї місцевості, яка в народі має назву «Могила» й сягає 400 м над рівнем моря, понад три століття справді височіла козацька могила. Вона віками зберігала пласт нашої історії, стертої з людської пам’яті радянською системою. У 1960–1970-х роках ця висота відігравала важливе воєнне стратегічне значення, оскільки на ній довгі роки стояли маяки (вишки), що використовували військові протиповітряної оборони. 

Подорожнім і нинішньому поколінню олесинців, особливо молодому, здебільшого невідомо, чому ця місцина в спілкуванні сільчан називається «Могила». Адже  між людьми завжди можна почути: «пішов пасти корову на «Могилу», «техніка агрофірми зупинилася на «Могилі», «зустрів знайомих на «Могилі» тощо. 

Назва місця  «Могила» має давнє історичне коріння і сягає ще XVII століття.  Під час буремних подій визвольної війни українського народу проти польської шляхти під проводом гетьмана Богдана Хмельницького (1648–1654 рр.) козацьке військо неодноразово проходило через західноукраїнські землі, проводячи кровопролитні битви, вкриваючи себе невмирущою славою. Рухаючись головними силами війська на Львів, окремі полки йшли бічними маршрутами навколишніх місцевостей, не обминаючи Козівський оборонний замок Потоцьких. Бої 1648 року за Теребовлю, Підгайці, Бережани, знаменита Зборівська битва 1949 року, відомий бій козацьких полків із польською армією Калиновського і Потоцького біля села Купчинці і на Денисівському полі 1651 року, інші сутички з ворогом є тому свідченням. Десятки, сотні тисяч військового люду сходилися тоді між собою в кривавій січі, залишаючи на полі бою «гори» трупів.  

Із переказів старожилів-олесинців відомо, що після одного із таких боїв козаки вибрали згадану нами висоту і вирішили тут захоронити своїх загиблих побратимів. На тому місці вони висипали високу могилу, аби її було видно на всю округу. До речі, неподалік, західніше від неї, в полі, було ще дві менші могили з похованнями.  

Минали роки, століття, змінювалися історичні епохи, розвалювалися держави, в яких у різні періоди перебувало Олесине, але три козацькі могили щовесни, вбираючись в зелений оксамит різнотрав’я, обмиті дощами, обвіяні вітрами, височіли за селом як символ безсмертя козацької слави, як пам’ять завзятої боротьби за волю й долю України. 

Коли ж у наш край прийшла радянська влада, то поступово стало відновлюватися зруйноване війною народне господарство. У 1958–1960-х роках проводили будівництво-реконструкцію 27-кілометрової дороги із Козови до Зборова, яка пролягала через Олесине. До того тут проходив вузький ще з австрійських часів «гостинець», знищений часом і війною. А зліва від нього на висоті перед Олесиним була згадана козацька могила.  

Прокладали автошлях працівники Козівського районного шляхобудівельного відділу, яким керував Микола Титаренко. З ідеологічних міркувань, пов’язаних із боротьбою із так званим українським буржуазним націоналізмом, комуністичній владі під час прокладання дороги випала слушна нагода знищити олесинську могилу, яка повсякчас нагадувала людям про безсмертну силу українського народу, була свідченням його слави, боротьби за свободу. В такий спосіб влада старалася стерти у народі пам’ять про його героїчне минуле і державність. Тож могилу, для улаштування дорожнього насипу в процесі робіт 1959 року, було розрито до основи. І на тому місці ще довго зіяла глибока яма, наповнювалася стічними водами і  з часом зрівнялася із землею. Тоді також було розрито символічну могилу в селі біля школи, яку висипали олесинці у 1941 році на честь борців, полеглих за волю України. А невдовзі дві менші могили, що були у полі, також були розсунуті  колгоспною технікою та розорані під посівні культури. І ще довго після цього на полі біліли людські черепи і кістки, які нагадували собою вандалізм комуністичного режиму. Так були знищені і стерті з лиця землі, але не з пам’яті наступних поколінь історичні свідчення минувшини, що нагадували про жертовність наших предків в боротьбі за свободу і незалежність України. 

У другій половині 1970-х років правління місцевого колгоспу імені Горького на лівому пагорбі за селом, навпроти колишньої козацької могили, вирішило закласти тракторний стан. Згодом тут була розбудована необхідна виробнича інфраструктура, а територія обсаджена деревами. Тракторна бригада була однією з найкращих в районі. Проте колгоспна система з розвалом Радянського Союзу до 2000-го року розпалася. Від тракторної бригади й сліду не зосталося.  

Продовжуючи сільську історію із минулого до сьогодення, напроти місця старої розритої могили, неподалік висипані нині свіжі поховання захисників, які заплатили високу ціну за волю та свободу України. Над ними в скорботі майорять стяги, де навколо в блакиті небес, обласкані сонцем буянять просторі ниви. І лише пагорб надалі височіє в зелені високих дерев, віття яких розвіває вітер, тихо шепочучи листям: «Люди! Зупиніться на хвилину! Віддайте шану святому місцю, де була колись козацька могила – символ героїчного минулого країни! Вшануйте молитвою пам’ять полеглих нинішніх захисників Вітчизни! Вкарбуйте їхні імена в літопис Безсмертя».  

Іван ДУФЕНЮК 
с. Олесине Козівської громади 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували