– Минуло 25 років, Євгене Михайловичу, як Ви почали господарювати у Шманьківцях. Що Вами тоді керувало – людиною без особливого досвіду у сільському господарстві, тим більше керівного? 

- У мене не було якихось тривалих вагань, - каже Євген Михайлович для chortkiv.city. - З’явилась можливість взяти в оренду людські паї, і я скористався нею. Бо виріс тут, у селі, й потрібно було якось сім’ю годувати. Відчував у собі певний потенціал, тому й зважився на цей крок. 

– До речі, яка точна дата народження ПАП «Паросток»? 

– Державна реєстрація проведена 7 березня 2000 р., що й стало відправною точкою відліку нашої історії. Хоча рішення про створення було ухвалено раніше. Тоді в селі виникли ще п’ять чи шість аграрних підприємств. З них тільки ми залишилися, решта або пристала до нас, або перейшли в одноосібники.  

- Пригадаєте, як Ви долали шлях до визнання? 

– Мали «на маєтку» старенький трактор ЮМЗ і зернозбиральний комбайн «Нива». Що заробили у перші роки, вкладали у підприємство. Невдовзі придбали трактора Т-150, потім більш потужного К-700. У міру того, як добирали землю, виникала потреба в новій техніці. Коли настали більш-менш нормальні умови кредитування, придбали користованого комбайна Claas, новий John Deer з’явився лише років п’ять тому. На даний час маємо три нових комбайни, сучасний обприскувач, два колісних трактори John Deer і Challenger на гусеницях. Останній виконує основний комплекс робіт з обробітку землі. Навіть складно порахувати, скільки техніки він може замінити, що раніше була задіяна на цьому процесі. Крім того, він не трамбує ґрунт, має нормальне зчеплення гусениці із землею. В наявності одні з найкращих плугів Pottinger, дисколапові культиватори Horcsh та ін. 

– Ви завжди вирізнялися серед інших новаторськими підходами: використання дронів для обробітку посівів, одним із перших в районі стали застосовувати новітню технологію обробітку ґрунту. 

– Вона називається Strip-till – щось середнє між класичною технологією та нульовою і поєднує в собі обробіток ґрунту смугами з одночасним внесенням добрив. При цьому трактор проходить лише в один слід, тобто менше затрат мотогодин, економія дизпалива. Сім років ми її втілювали, однак з певних причин вирішили відмовитися, залишивши тільки на ріпаку.  

– Ви починали зі ста гектарів, а зараз скільки маєте в обробітку? 

– Нині господарюємо на 1730 га. Це чотири села: повністю - Шманьківці і частково - Шманьківчики, Пастуше і Швайківці. 

– Є такі працівники у господарстві, що з Вами розпочинали? 

– Тих, що з першого дня, уже немає. Та нас тоді було тільки п’ятеро: я з дружиною і троє механізаторів. Дехто вже на тому світі. Іван Гонта помер два роки тому, спочиває вже і Юрій Друк. На пенсію вийшли Мирослав Хрін і Тарас Друк. А декотрих вже й діти у нас працюють. Кілька років пізніше прийшов до нас агрономом Ярослав Дмитрів. Сьогодні вже його син Богдан йому помагає. 

– Яким культурам віддаєте перевагу? 

– Переважно традиційним: ячмінь ярий, озимий, пшениця, горох, соя, кукурудза, соняшник, ріпак, цукрові буряки. Від останніх, мабуть, на один рік відмовимося, візьмемо паузу, оскільки потрібно оновити техніку. Сівалка чи бурякозбиральний комбайн коштують немало. А рентабельність буряків не дозволяє швидко відробити гроші. 

– Знаємо, минулого року аграрії були незадоволені ставленням до них з боку цукрового заводу... 

– Це один із аргументів, чому ми пішли на такий крок. Усі роботи в полі уже завершені, а нас завжди притримують на кінець, оскільки ми розташовані близько до заводу. Цукрозавод чинить так, як йому вигідно, а ми мусимо думати про себе. Скажімо, завод прагне розтягнути сезон від початку вересня до кінця року. Першим у графіку розпочати копання не дуже хочеться, бо за місяць до оптимальних строків збору врожаю ще б приросли коренеплоди. З гектара будуть втрати не на одну тонну. Останніми бути теж невигідно, бо йдуть уже природні втрати. Тому, хто перший чи останній доставляє сировину, мав би отримати від заводу більшу плату за недоотримання врожайності. Допоки цієї градації не зроблять, фермери не будуть зацікавлені у вирощуванні буряків. 

– А як Вам бачиться завтрашній день в аграрному секторі економіки? 

– Удосконаленню немає меж. Але, чесно кажучи, не особливо бачимо перспективу, оскільки досягли вже певного рівня. Тому наша основна мета – визначитися, куди йти далі. Можливо, спробуємо себе в переробці. Сьогодні нелегко щось починати, доходи не ті. Тож наразі накопичуємо сили. Дасть Бог, війна закінчиться, тоді приймемо конкретні рішення. 

– Днями «Паростоку» минуло 25 років. Як відзначили срібний ювілей? 

– Скромно. Виплатили працюючим премії, не забули й про наших пенсіонерів. Особливих урочистостей не робили. Тож принагідно хочу подякувати пайовикам, яких близько семиста, що довірили нам свої паї. Вони – основа нашого бізнесу, адже працюємо на їхній землі. 
Зізнаюся щиро: головне наше надбання за 25 років – це колектив. Вдячний людям, що повірили., вони теж дуже важливі для мене. Ми – як одна велика сім’я. 

– І наостанок, хто ж таку гарну назву господарству придумав? 

– То була моя ідея. Паросток – це постійний ріст, що відповідає моєму кредо: не стояти на місці, постійно прагну розвиватися, будувати плани на перспективу.  

Любомир ГАБРУСЬКИЙ 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували