– Степане Васильовичу, пригадуєте, як усе починалося? 

– Серед засновників були я, нинішній генеральний директор компанії «Агропродсервіс» Андрій Баран і ще двоє людей, дороги з якими згодом розійшлися. Коли ми лише створили «Вікторію», Андрія Степановича вмовили очолити Тернопільське районне управління сільського господарства. І для мене інших варіантів, як впрягатися в той віз і керувати підприємством, не було. А уявіть собі тодішню ситуацію: колгоспи розвалилися, техніки нема, грошей і пального – теж, та й урожаю нема. Щось планувати було важко, взяти кредит – проблемно. Але оскільки ми з Андрієм Степановичем поєднали свої зусилля і не боялися труднощів, то й почали господарювати. А згодом, коли він перейшов до «Агропродсервісу», вирішили, що не варто розривати стосунки, шматувати виробництво і землю, а працювати в умовах, що склалися. 

Із часом ставало дедалі легше. Зменшила податкове навантаження держава, ввели фіксований податок, господарствам залишали ПДВ, з’явилися обігові кошти, покращувалася матеріально-технічна база: придбали потужніші трактори, комбайни тощо. Змінилися технології, підхід до вирощування культур. І ось так до нинішнього часу: щось додаємо, чогось вчимося, вдосконалюємо. 

– Нині, проходячи територією вашого господарства – техніка потужна… А якщо порівняти її з тією, яка була чверть століття тому… 

– Це навіть не до порівняння! Все змінилося кардинально. Тепер маємо потужні трактори по 350–400 кінських сил. Є й менші. Техніка вся імпортна. Ми перейшли від класичної до прогресивної – «нульової» технології вирощування сільськогосподарських культур. Тепер 5 механізаторів обробляє 2000 га землі. Оремо лише під буряки та овочі. Решту насіння сіємо напряму – без обробітку ґрунту. Ви ж бачите, кліматичні зміни незворотні, зменшується кількості опадів і ми діємо правильно – не оремо, тобто не сушимо  землю, а мульча не дозволяє волозі випаровуватися. Отже, оздоровлюємо ґрунт, робимо його живим, насиченим органічними рештками. Ми не використовуємо аміачну воду, рідкий азот, бо це вбиває все живе. Я вивчав це питання, об’їздив багато господарств і переконався, що майбутнє за нульовими технологіями. Ми цього року навіть цукрові буряки плануємо сіяти по стерні.  

– Тобто цього року ви це зробите вперше? 

– Так, у нас ще такого не було. Я їздив на Волинь, бачив господарства, які так роблять і беруть по 60–70 тонн коренів із гектара. Але водночас землі треба дати по 2–3 тонни органіки на круг, покривні культури або сидерати. Це дуже тонка наука. Нещодавно були в Києві, де слухали німців, аргентинців, бразильців – потужних провідників цієї технології. Вони розповідали про речі, від яких ми ще далекі і лише починаємо їх усвідомлювати… 

– Але принаймні починаємо… 

– Однозначно. Понад 20 років тому я починав сіяти овочі спонтанно, не було точних сівалок, якісного насіння. А нині ми урізноманітнили набір культур, повернулися до вирощування овочів разом із кавунами. І робимо це вже на промисловій основі: маємо полив, фертигацію, тобто введення добрив або пестицидів у зрошувальну систему іригації, складські приміщення та сучасну овочеву техніку, аби продукцію не продавати з коліс, а зберегти до хорошої ціни. 

– 25 років тому Ви могли подумати, що вирощуватимете кавуни? 

– Я родом із Заліщицького району і кавуни вирощували ще за мого дитинства. Але це в так званому Дністровському каньйоні з відповідним кліматом. Там дозрівали не лише виноград і помідори, а й кавуни і навіть дині. Минулого року ми виростили хороший урожай кавунів – 65 тонн із гектара. Мали гарний перець, помідори, непогану моркву. 

– Якщо порівнювати урожайність колишню і теперішню? Як вона змінилася? 

– Суттєво, бо нині є нові технології, відповідна техніка, якісне насіння, ставлення агронома до вирощування… Через систему поливу вносимо під рослини добрива (фосфор, калій, азот). Хто колись так вирощував моркву? Тому 25 років тому не було навіть половини теперішньої врожайності. А тепер ми моркви беремо поза 100 тонн із гектара, 80 – цибулі, 60–70 – кавунів, 50–60 тонн буряків… Підсумовуючи, скажу відверто – без поливу та холодильників нема сенсу вирощувати овочеву продукцію. 

– А чи були такі культури, від яких відмовилися? 

– Постійно вирощуємо переважно овочі борщового набору. Займалися кукурудзою, але перестали, бо нема куди реалізувати. Картоплею то займалися, то переставали, але цього року знову пробуватимемо. З одного боку картопля нині у ціні, але є проблеми зі зберіганням. Хочемо взятися за ягоди. Спробуємо посадити лан полуниць, аби відшліфувати технологію. Розповідав мені один фермер, який займається ягодами, що до нього на збирання навіть із Польщі приїжджають на тих місяць-півтора, бо там стільки не заробиш – 2–3 тисяч гривень за день. Важко повірити, але він каже, що збирає по 40 тонн ягід на круг. Ми займемося полуницями, бо це перші гроші вже у травні-червні. І досаджуємо ще смородину. Минулого року посадили 8 га, навесні досаджуємо ще два. Ця ягода цінна і минулого року за нею були черги.  

– Назвете людей, які з Вами працюють від початку створення «Вікторії»? 

– Такі люди є – механізатори, спеціалісти, які працювали від початку. Досі трудиться водій, якому 75 років… Але боюся, що когось забуду. Просто дякую всім, хто був зі мною впродовж усіх цих років, за людяність, віру, професіоналізм. 

– І на завершення. Якою уявляєте «Вікторію» ще через чверть століття? 

– Питання дуже складне. Може бути проблема із землею. Наші пайовики живуть поблизу Тернополя і лише чекають нормальної ціни на землю. Можуть бути проблеми з фінансами. Зарплати зростають, податки також. Минулого року ми заплатили по 200 тисяч гривень податків із розрахунку на одного працівника. А це 8,5 мільйона гривень. Приблизно в таку ж суму обходиться зарплата, розрахунок за паї, виробництво дорожчає… Так, сільське господарство нині незбиткове. Але як житимуть аграрії, коли Україну приймуть до ЄС? Адже ми створюємо для європейців додаткові проблеми і вони вже починають виступати проти вступу України. 

 
Однак, точно знаю, що Україна продовжить господарювати, вдосконалюватися. Маємо куди зростати, маємо призвичаюватися до кліматичних змін, бо степ наступає. Але аграрний сектор точно втримається на плаву хоча б тому, що це продовольча безпека і нашої країни, і багатьох інших, яким допомагають українські хлібороби. 

Тарас ВАСИЛІВ 

Світлина Ярослава СТАРЕПРАВА 


 

0

0

0

0

Ви вже відреагували