Приводом до початку операції стала загибель 28 березня 1947 р. в районі с. Яблоньки (на перетині регіонів Лемківщини і Бойківщини) у бою з відділом УПА генерала Кароля Свєрчевського. Цього ж дня на засіданні політбюро польські комуністи прийняли рішення про цілковиту депортацію українського населення. 

28 квітня 1947 р. о 4 годині ранку шість польських дивізій та відділи органів польської служби безпеки оточили території, на яких компактно проживало українське населення. У цей же час відділи нквс і армії комуністичної Чехословаччини заблокували східні і південні кордони Польщі. Станом на 31 липня 1947 р., за польськими даними, було переселено 140 575 осіб. 

Перший транспорт із в'язнями надійшов 4 травня 1947 року з Сянока і налічував 16 осіб з Ліського та Сяноцького повітів, а особою, записаною до табірної книги під номером 1, була Марія Баран з Ліського повіту. Пізніше транспорти прибували з Освенціма, через який відбувалося транспортування всіх депортованих на захід Польщі в так звані «віднайдені землі». 

Головним розподільним і контрольним пунктом був Освенцім, через який прямували майже всі потяги зі сходу на захід та північ. Звідси жителі одного села могли роз'їхатися у різні місцевості віддалені на сотні кілометрів. Тут жорстоко допитували і при найменшій підозрі у співпраці з УПА надсилали до концтабору у Явожно (23 квітня 1947 року рішенням політбюро Польської об’єднаної робітничої партії було створено концентраційний табір Явожно). 

Селяни становили найбільшу частину в'язнів цього табору. Їх арештовували по кількадесят людей за принципом колективної відповідальності, інколи за колючий дріт відправляли цілі родини разом з жінками і дітьми. З-поміж арештованих були греко-католицькі та православні українські священики (а також римо-католицькі, звинувачені у підтримці українців), вчителі, лікарі. Дехто потрапляв у неволю через спробу повернутися із заходу на рідні землі. 

Цей табір для етнічних українців відрізнявся від Аушвіца тільки тим, що в ньому не було крематорію… Кулеметні вежі, колючий дріт, п’ятиметрові бетонні стіни. Робота – 12 годин на добу. Харчування – півлітровий кухоль кави та шматок чорного хліба. Інколи – це вже заради особливо витонченого знущання – в’язням пропонували пересоленого оселедця, щоб потім кілька годин не давати води. Від спраги люди часто божеволіли. За невиконання норм карали – ставили «на стійку з цеглинами в руках» – широко відомий ГУЛАГівський метод, описаний багатьма радянськими політв’язнями. Відомо кілька випадків самогубства – доведені до відчаю люди кидалися на колючу огорожу, якою проходив струм… 

В'язнів періодично брутально допитували застосовуючи електричний струм або замикали на декілька днів у бетонних бункерах. Особливо жорстокими були «українські процесії», під час яких арештованих проштовхували поміж двома шеренгами вояків, які били їх палицями. Такі екзекуції проводили у дні найпопулярніших церковних свят, зокрема 12 липня, у день святих Петра і Павла. 

В концентраційному таборі Явожно було ув’язнено 3800 осіб, убито 655 чоловік. У своїй книзі Казімєж Мірошевський так описує вигляд табору в Явожно: «Комуністичні сили Польщі захопили непошкоджену інфраструктуру організованого фашистами табору. Він складався з 15 дерев"яних казарм та частково цегляних будівельі, таких як лазня, кухня, госпіталь, кімната для дезінфекції, майстерні, склади. Табір охороняли понад 300 польських солдатів і 18 офіцерів Корпусу охорони. Він був обгороджений колючим дротом, під'єднаним до високої напруги. Були сторожові вежі з кулеметними гніздами і потужні фари. У табірній пральні була табірна камера-одиночка. 

П’ятиметрова стіна закривала табір від людей, що проходили/проїздили по дорозі Краків-Катовіце... З лютого 1949-го до листопада 1951 року посаду коменданта табору обіймав кап. Саломон Морель, який став широко відомим завдяки своїй особливій жорстокості в таборі в Свєнтохловицях у 1945 р. 

Концентраційний табір Явожно «позичав» ув’язнених за гроші на роботу у шахти та металургійні заводи Краківського та Сілезько-Домбровського воєводств. Інші в'язні цього табору працювали на потреби Міністерства громадської безпеки в столярній, кравецькій, шевській, слюсарній та ковальській майстернях. Вони теж працювали на  розширення Явожнської електростанції. 

Табір у Явожно офіційно містив 4500 в’язнів. На 22 березня 1945 року тут було зареєстровано 1911 осіб: 945 чоловіків, 935 жінок і 31 немовля. Насправді до грудня 1950 року через Явожно пройшло 23 669 в'язнів. 

Українці, яких доставляли до нових місць поселення в рамках операції «Вісла», підлягали спеціальній перевірці. Один із переселенок згадує: «…нас повезли до Освенцима. Польська армія там робила перевірку. Ішов солдат із запискою і зачитував імена тих, хто мав з’явитися за провіантом. 

Після того їх уже ніхто не бачив, бо їх забрали в табір у Явожно, так забрали і нашого священика». (Miroszewski Kazimierz, Centralny Obóz Pracy Jaworzno. Podobóz Ukraiński (1947- 1949), Katowice 2001). 

Зі спогадів в'язня концтабору Юлії Шишко з Волі Крецівської: «Приїхали ми до Явожна. Прийшли до брами, а то все виглядало цілком так, як німці робили з євреями. Брама висока, а на ній напис, якого ніколи в житті не забуду й все буду мати перед очами літери: «Centralny Oboz Pracy – Jaworzno». За брамою чекали нас готові бараки. У бараках ліжка з дошки на три поверхи, без сінника, один коц мав бути за все. Бляшана миска, бляшане горнятко та ложка. Ввечері давали такої кави, що як хто хоче, то буде на ній жити. Рано о шостій годині - апель. Почали нас, жінок, учити військової дисципліни. Перед тим одна з в’язнів подавала, скільки нас на площі, скільки на слідстві, скільки в праці. Усе мусило погоджуватися. По апелю - до бараку по хліб і каву: на одного четвертина хліба на 24 години. Хочеш, то з’їж відразу, хочеш, то тримай, хоч як важко тримати й не їсти. (...) Щоб дарма не сидіти, відразу дали всім роботу: жінки - до кравецтва, чоловіків - на будову та різні майстерні. З роботи кликали на слідство. Там було страшне биття, а в праці тяжкий тягар, а в бараці тяжкий голод. (...) На слідствах найгірше били дівчину Марію з Жерниці. Брали її вранці, а ввечері приносили в коці, сама вернутися не могла. Перележала ніч, брали вранці й приносили ввечері знову. Але витримала (...). Уночі одна жінка завжди мала варту, провіряла, чи все в порядку. Як була добра, то нічого не казала, але переважно все розкидали й казали спрятувати, а якусь знайдену порошину клали на коца й казали нести зі співом на смітник, а вертатися жабками (...). Дві жінки не могли погодитися з тими пережиттями і пішли на електричні дроти». 

Зі спогадів в'язня концтабору вчительки Катерини Константинович (з роду Маслій) з Кобильниці Волоської: «Наказали роздягнутися і загнали митися. Вода – під страшенним тиском, холодна. Я думала, що вже нам кінець прийде. Серед нас були старші жінки, вони падали від тиску води… А з лазні нещасних погнали до бараку. Там – поверхові ліжка, стерта солома, всюди брудно. Кати любувалися у «вправах-жабках»: постійно наказували жінкам скакати. Учительку взяли під пильний нагляд: за довге волосся – «жабки», за блузочку – «жабки», не так глянула – «жабки». Аж голова йшла обертом. Старші почали мліти… І весь час били людей ґумою: по спині, по руках, по ногах, нерідко й по голові. Після такого «привітання» ночами знов почалися допити. Марійку Залуцьку з Перемишля, яка в УПА мала братів, так мучили, що з допитів її несли на покривалі. Ми все на неї дивилися і з безсилля плакали. Це було страшне. Тягали ночами й мене, вічно голодну. Знущалися. Попри голод, ми перекидали частину нашої їжі чоловікам – бо в них ще страшніший голод був. А нас без кінця допитували, били, знущалися…».

Але помилковим було б твердження, що в концентраційному таборі перебували члени УПА - табір в Явожно призначався для цивільних осіб, а фактичних членів УПА арештовували, порізно судили в польових судах та окружних військових судах, та за їх вироками розстрілювали або відправляли до в'язниці. 

До кінця 1947 р. в місця, звідки було депортоване українське населення, переселили близько 14 тисяч поляків. Урядовим декретом від 27 серпня 1949 р. українців позбавили права на господарства, з яких вони були виселені, і на залишене там нерухоме майно. 

Операція «Вісла» охопила територію 19500 кв. кілометрів. Без огляду на політичні вподобання й міру лояльності до влади.   

Ukrainian People Magazine 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували