Анастасія народилася у Криму, але ще в дитинстві разом із родиною переїхала до Кременця. Тут вона закінчила ліцей імені Уласа Самчука, а згодом продовжила навчання у Львівському університеті імені Івана Франка. Саме у Львові почався її непростий шлях до омріяної професії перекладача художньої літератури. 

Ще студенткою Анастасія намагалася знайти можливість працювати у видавництві, але потрапити в цю сферу без знайомств було вкрай складно. Її перший досвід роботи був пов’язаний із видавництвом флеш-карток «English Student». Там вона займалася створенням тематичних підбірок слів і контролювала весь процес – від ідеї до друку. Після університету спробувала себе у технічному перекладі, але зрозуміла, що це не її покликання. Далі працювала копірайтером в ІТ-компанії, вдосконалюючи навички письма та англійської. 

Упродовж кількох років вона безрезультатно надсилала резюме у видавництва художньої літератури. Лише через чотири роки, завдяки рекомендаціям подруги, отримала шанс пройти тестове завдання у «Видавництві Старого Лева». Так почалася її співпраця з одним із найвідоміших видавництв України. 

Вдалий дебют і труднощі перекладів 

Першою перекладеною книгою Анастасії стала «Барва пурпурова» Еліс Вокер. Вибір видання не був випадковим – це книга про жіночі долі, які найбільше резонують із її власними уподобаннями. 

«Перекладач повинен бути непомітним у тексті, – розповідає Анастасія. – Читаючи, людина не має здогадуватися, що це переклад, а не оригінальний твір. Дуже важливо передати стиль автора, не змінюючи його задумів і сенсів». 

Одна з головних проблем перекладачів – гра слів і художні прийоми авторів. Для їхнього адекватного передання часто доводиться використовувати весь арсенал знань, інтуїцію і навіть звертатися по допомогу до друзів. 

«У моєму першому перекладі була гра слів, яку я не могла розгадати кілька днів. Навіть підключала друзів і знайомих, щоб допомогли знайти відповідний український еквівалент», – ділиться Анастасія. 

Вона уникає використання автоматичних перекладачів, адже вони не можуть передати всі нюанси тексту. Натомість користується професійними словниками та ретельно перевіряє кожне слово, аби зберегти задум автора. 

Дитяча мрія 

Книги для Анастасії – не просто робота, а й пристрасть. Вона багато читає, особливо цікавиться жіночими спогадами, класичною та любовною літературою. 

«Багато хто вважає любовні романи несерйозними, але я не засуджую жодні читацькі вподобання. Головне – щоб люди читали», – каже вона. 
Наприкінці розмови поцікавилися в Анастасії чи не задумувалася вона бува про видавництво власної книги? 

«Колись, у п’ятому класі, я написала казку про дівчинку, яка каталася на єдинорозі. Через кілька років перечитала її і подумала: «Який сором!». Але ідея написати щось своє не покидає мене. Можливо, колись і моя книга побачить світ». 

Шлях Анастасії Божук – це історія наполегливості, любові до тексту та віри в себе. Її успіх є натхненням для тих, хто мріє працювати у світі книг. Адже навіть найважчі двері можуть відчинитися, якщо продовжувати стукати в них. 

Євгенія ПЕРЕСКОКОВА 

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували