«Та горілка з буряка робить з мене дурака…»

Спогади мого раннього дитинства вихоплюють фрагменти селянських посиденьок, на які в тій чи іншій хаті сходилися близькі і дальші сусіди. Згадували минуле, помережане червоними і чорними нитками долі, нарікали на убогі селянські реалії. Ніхто й не заїкнувся, чи не знайдеться у господаря оселі чарчини. Помірно випити практикувалося хіба що на скромному весіллі, хрестинах та на престольний празник Покрови.

4 дні тому

До мого діда Василя, найстаршого в родині Кварценюків, часто приходили в гості брати Павло, Стефан і Матвій і теж бесідували без спиртного. А ще запам’яталися розповіді старожилів про те, як 1874 року при місцевій церкві заснували Братство тверезості. Ініціатором громадських товариств був Львівський митрополит УГКЦ Йосиф Сембратович.

У архіві зберігся запис про те, що 14–16 березня в Маркові та сусідньому Затурині відбулася велика, з участю чотирьох тисяч осіб, протиалкогольна місія. Сюди прибули люди з навколишніх сіл. Тоді було встановлено в селі два чавунні хрести тверезості. Виступав із антиалкогольними проповідями о. Рудомір Мох. Місія вселяла в душі селян надії на краще життя, бо пияцтво нищило людей морально і фізично, калічило їхні життя, руйнувало родини. Кожен поважний ґазда підтримав акцію. Заохочувала до цього і «Просвіта», очолювана парохом о. Михайлом Щуровським.

Однак, не всім вдалося позбутися хибної звички. Розповідали про якогось Козоріза, який не раз приходив до фігури святого Яна на дерев’яному мосту через Золоту Липу, молився, бив себе по чолі, на якийсь час переставав пити, а потім знову брався за старе. Нарешті присягнув на Біблії. Приходить якось до нього сусід і бачить, що той сьорбає ложкою горілку із глиняної миски. На здивований погляд чоловіка хитнув захмелілою головою і не то жартома, не то серйозно мовив, що поклявся не пити, а він їсть.

Загалом село було тверезим і за Австро-Угорщини, і за Польщі. Пам’ятаю сільські весілля початку 50-х років, на які збиралося стільки гостей, скільки вміщала хата, – 20–25. З однієї тарілки їли четверо, а пляшок на столі було не густо.

Осмислюю все це, й приходять на згадку слова світлої памʼяті земляка, народного поета Петра Бундиса:
Та горілка з буряка
Робить з мене дурака.
Ти за неї срібло-злото –
Вона тебе до болота...

І справді, по-селянському мудро, повчально для нинішніх й майбутніх поколінь. Це вже потім майстер слова Степан Пушик з Івано-Франківська напише: «Не пий, козаче, Вкраїна просить». Але чи чуємо ці благання?

Євген КИФОР,
ветеран української журналістики,
уродженець с. Маркова на Монастирищині