Він завжди умів бути першим 

Я мав щастя працювати поряд із ним понад два десятки літ і ніколи не переставав дивуватися його витонченому мистецтву управління. Як-не-як, а «Ватрі» Роман Юліанович віддав рівно півстоліття. Тридцять із них очолював її. Завдяки його безпосередній участі, у нашій загалом аграрній області, виросло потужне промислове підприємство, на якому свого часу працювало більше семи тисяч краян. 

Упродовж тридцяти років Р. Яремчук інтенсивно розбудовував «Ватру» і навіть у найскладніші часи впевнено утримував її на плаву. Тож невипадково наукова еліта держави обрала його дійсним членом Академії економічних наук. Роман Юліанович став заслуженим машинобудівником України. А «Ватра» під його керівництвом першою в Україні була нагороджена почесним знаком Американського фонду розвитку східних країн «Золотий глобус» і призом Міжнародної організації лідерів торгівлі. Упродовж багатьох років підприємство під керівництвом Р. Яремчука випускало понад 70 різновидів промислових світильників, 250 – побутових і 100 типорозмірів економних пускорегулювальних апаратів!  

З ініціативи Р. Яремчука на базі «Ватри» було створено Всесоюзний проєктно-конструкторський і технологічний інститут світлотехнічної промисловості. У ньому працювала майже тисяча здебільшого інженерних фахівців, а його інтелектуальний продукт ставав у пригоді багатьом підприємствам в Україні та за її межами. Наприкінці вісімдесятих років особливо відповідальні теми його спеціалісти вели спільно зі столичним авіабудівним КБ імені Антонова.  

Ще тоді, коли будівництво для людей не було в пошані, ватрівці спорудили власний соціально-культурний центр, сучасну комп’ютеризовану поліклініку, спортивний комплекс, збудували цілий житловий масив на вулиці Чернівецькій.  

Але навіть за таких умов далекоглядному керівникові «Ватри» доводилося нелегко. У цьому ж зв’язку пригадується одна курйозна ситуація початку 1985 року. З ініціативи тодішнього першого секретаря Тернопільського обкому КПУ Корнієнка було заплановано засідання бюро обкому партії з єдиним питанням порядку денного: «Про незадовільне ідеологічне забезпечення соціалістичного змагання на «Ватрі». Що це означало для керівника підприємства – навіть не варто пояснювати. Відразу можна було звільняти кабінет тоді генерального директора.  

– Але десь через тиждень, – пригадував Роман Юліанович, – приходжу додому, а дружина схвильовано каже, що по телевізору виступав Горбачов і щось говорив про «Ватру». Тут я подумав, тепер уже справді кінець…  

Та буквально через кілька хвилин почали телефонувати друзі з приємними коментарями. А суть полягала в тому, що Генеральний секретар цк кпрс Михайло Горбачов, перебуваючи на автомобільному заводі у Тольятті, перед партійно-господарським активом усього союзу говорив про економічні проблеми країни і водночас, як позитивний приклад, назвав шість кращих підприємств. У їх число потрапила і тернопільська «Ватра» за спорудження у рекордно короткі строки виробничого корпусу заводу шахтних світильників. Наступного дня стенограму виступу Горбачова надрукувала «цековська» газета «Правда». Звичайно, після такої похвали Михайла Горбачова питання про ідеологічне забезпечення соцзмагання Тернопільський обком компартії миттєво зняв з порядку денного... 

Його душу зігрівали кольори незалежності 

Одного разу Роман Юліанович відверто сказав: – Слава Богу, що я дожив до того часу, коли можна без остраху вдихнути свободою і побачити у дні свят на наших будинках, освячені мріями і стражданнями мільйонів людей, справжні національні жовто-сині прапори. 

1992 року, підсумовуючи досягнення світлотехніків напередодні чергового ювілею підприємства, він з гордістю заявив: «За цих тридцять п’ять років я можу найбільше гордитися тим, що «Ватра» не опускала рук у найважчі часи і завжди була міцною духом. Саме це й допомогло нашому працелюбному колективу втриматися на плаву, швидко сприйняти процес національного відродження і одним із перших стати під його священні знамена...».

Старожили «Ватри» пам’ятають наскільки бурхливими на підприємстві були перші кроки до незалежності та її становлення. Численні мітинги на підтримку шахтарів, проти імперської політики москви, створення місцевих осередків за перебудову, впровадження української мови у діловодство. І все це ватрівці робили одними з перших в місті й області. А зі сцени заводського палацу культури у Шевченківські дні сміливо линули національні пісні і ще далеко нелегалізований гімн «Ще не вмерла України», відбувалися зустрічі з опозиційним на той час політиком В’ячеславом Чорноволом.  

Зрештою, перші відроджені національні фестини на Співочому полі Тернополя відбулися знову таки за ініціативи і меценатства Р. Яремчука. Та й те, що на вибори до Верховної Ради України у 2002 році Роман Юліанович ішов з програмою «За економічний націоналізм». 

Життя коротке, а мистецтво вічне 

Розповідь про світлої пам’яті президента  тернопільської «Ватри» Романа Яремчука можна продовжувати до безконечності. З його іменем пов’язані резонансні проєкти освітлення об’єктів ХХІІ олімпійських ігор, космодрому «Байконур», столичного палацу «Україна», створення одного з перших у союзі, а точніше четвертого за рахунком спільного міжнародного підприємства «Ватра-Шредер», відзначення «Ватри»  інтернаціональним призом «За кращу торгову марку»...  

Але зупинимося на його мистецьких і літературних уподобаннях, які можна обґрунтувати словами Гіппократа про те, що життя коротке, а мистецтво вічне.   

Роман Юліанович непогано знався на літературі і зібрав її величезну бібліотеку. З юності його улюбленим письменником був Іван Франко. Ще у студентські роки Р. Яремчук заповзятливо студіював два його томи єдиного україномовного перекладу марксового «Капіталу» і з  насолодою цитував невмирущу поезію Каменяра. 

Свого часу він відвідав найвідоміші музеї імпресіонізму в Європі та Америці і був хорошим знавцем цього мистецького напряму. З бентежною хвилею емоцій розповідав про свої відвідини в Амстердамі головного музею Ван Гога.  

Надзвичайну насолоду йому приносила класична музика, найкращі концерти якої дивився і слухав за кордоном. Словом, Роман Яремчук був справжнім інтелігентом та інтелектуалом незалежної України.  

Почесний громадянин Тернополя 

При житті Роман Юліанович ревно дбав про рідне місто, за що був удостоєний високого звання «Почесний громадянин Тернополя». Завдяки йому в місті з’явилася тролейбусна гілка «Центр-Газопровід» і перший підземний перехід. Саме він висунув ідею участі заводів у спорудженні потужного домобудівного комбінату, що дало змогу істотно прискорити спорудження житла для тернополян. За фінансового сприяння «Ватри» вели будівництво центрального стадіону. А ще за активної допомоги колективу світлотехніків на Співочому полі споруджено унікальну чашу сцени. З його ініціативи ватрівське освітлення прикрашає міський гідропарк, церкву Успіння Пресвятої Богородиці на вулиці Острозького... Саме тут варто згадати, що за його сприяння спеціалісти «Ватри»  «освітили» Хресну дорогу у Марійському центрі Зарваниці, школу і спортзал у рідному селі Патріарха Йосифа Сліпого – Заздрості на прадавній землі Теребовлянщини. 

Занадто пізно жити завтра 

Роман Юліанович був великою людиною з неабиякими перспективами кар’єрного росту. Ще у молодому віці йому пропонували ключову посаду у галузевому міністерстві союзу. Від звабливої пропозиції, перед якою не встояли б інші, він дипломатично відмовився і лише згодом зізнався, що зробив це заради «Ватри». Заради неї він  квапився до службового офісу навіть останніми днями свого земного шляху, коли лікарі настирливо радили суворий постільний режим. Він поспішав робити добрі справи, ніби пригадуючи крилату фразу Григорія Сковороди: «Занадто пізно жити завтра».  

...Та головне у своєму житті він зробив. Для всієї України Роман Яремчук разом зі своїми соратниками  створив і зберіг «Ватру», яка назавжди залишиться яскравим символом його багатогранного і талановитого життя. 

Богдан НОВОСЯДЛИЙ 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували