– Віталію Володимировичу, чим особливим з-поміж інших, вирізняється нинішній навчальний період? 

– Передусім слід сказати, що приймальна комісія коледжу відпрацювала на сто і більше відсотків. Якщо повернутись до історії нашого освітнього закладу, то такого наповнення – 1100 студентів, – попередніми роками не було. Є багато об’єктивних і суб’єктивних причин чому так сталося. Тож я вдячний колективу, приймальній комісії, викладачам за те, що всі результативно попрацювали з рекламою спеціальностей, які можна здобути у коледжі. Водночас потрібно відзначити державницьку позицію Міносвіти, управління освіти і науки обласної військової адміністрації, які підтримують освітні заклади, де готують спеціалістів як робітничих професій, так і фахівців середньої і вищої ланки у сфері економіки. Не применшую цінності підготовки представників філософських, гуманітарних дисциплін, але, переконаний, що такі спеціальності як агроінженерія, агрономія, будівництво – одні із найпотрібніших у цей складний час і такими вони будуть у повоєнний період.  

Сьогодні телефонував мені колега із ЗУНУ, ми спілкувалися на цю тему і я йому сказав, що нині в Борщеві легше знайти на робоче місце професора, ніж кваліфікованих слюсаря, токаря, електрика чи комбайнера. У цьому бачу великі проблеми і водночас велике поле діяльності. Потрібно батьків переконувати, пояснювати їм, що дитина, закінчивши освітній заклад, повинна мати гарантоване робоче місце. А те, що видавалося престижним, і на празник у селі розповідати, який університет закінчили син чи донька, в кінцевому результаті виявиться не затребуваним в економічній сфері держави. Це повинні розуміти усі. Навіть якщо у перспективі вчорашні студенти захочуть займатися бізнесом, добре мати, як кажуть поляки, той «намацовий» бізнес. Переконаний, що такі коледжі як наш, є одними з провідних вишів передвищої освіти в аграрній галузі. Розуміючи, що триває війна, є певні труднощі у фінансуванні, своїми силами поступово йдемо до кращого. Наприклад, на платне навчання зараховано чимало абітурієнтів, і це – кошти до нашого спецфонду, завдяки їм можемо оновити технічну базу, переобладнати приміщення, створити сучасну лабораторію тощо. 

– Якщо взяти до уваги принаймні останнє десятиліття, у чому відмінності підготовки нинішніх майбутніх фахівців, від їхніх попередників? 

– В освітньому закладі відбуваються постійні зміни до кращого. Скажімо, паралельно до тих змін, що й у сільському господарстві. Навіть минулого десятирічного періоду було багато динаміки, і коледж, його колектив жили в ногу з часом. Нині ми уклали багато договорів співпраці, які необхідні коледжу для розвитку. В агросекторі тісно співпрацюємо з ПАП «Дзвін», яке очолює  заслужений працівник сільського господарства України, депутат обласної ради Василь Градовий. У нас він голова наглядової ради, входить до складу ради роботодавців. Потужне агропідприємство, яке він очолює, як і низка інших має новітню техніку і завдяки цьому наші студенти проходять на ній практику.  

Випускник коледжу повинен уміти працювати. Пам’ятаю як я, навчаючись на першому курсі, усвідомлював, що  нічого не вмію робити, на другому курсі – теж саме… Але система освіти облаштована так, що на фініші навчання всі дисципліни зводять докупки, ти проймаєшся цим духом і доростаєш до фахового рівня. Словом, ставимо завдання, аби випускник умів щось робити. У нас діють професійні програми з підготовки ковалів, зварювальників. Хочемо відкрити ще низку програм, які є актуальними на ринку. 

Для чого навчати студентів, витрачати державні кошти, якщо людина не працюватиме за фахом? Для чого студентові витрачати кошти (при контрактній формі навчання), якщо він знає, що не працюватиме за тією спеціальністю. Час такий, що треба студентові бути мобільним, адаптивним до запитів роботодавців. 

– Нині на слуху дуальна форма навчання, тобто поєднання його з роботою. Чи є такі приклади у коледжі? 

– Як такої, дуальної форми навчання у передвищій освіті немає. Це стосується вищої освіти. До того ж у нас навчаються переважно неповнолітні, тому намагаємося їх максимально залучати тільки до практичних занять. 

– Віталію Володимировичу, у наш скрутний воєнний час непросто розраховувати на поліпшення матеріальної бази коледжу, який фінансують з обласного бюджету. Чи вдається поповнити її необхідними технічними та іншими засобами? 

– На відміну від відокремлених підрозділів того чи іншого університету, керівництво нашого коледжу  самостійне у прийнятті рішень. Відчуваємо постійну підтримку з боку Міносвіти, департаменту освіти і науки Тернопільської ОВА. Звісно, нині держава неспроможна надати нам, чи іншим освітнім закладам новітню сільськогосподарську техніку. І навряд чи це потрібно? Адже через тендерні умови маємо доступ до неї і наше головне завдання навчати студентів. Економлячи державні гроші на техніці, все ж даємо змогу студентам проходити практику у передових агропідприємствах. 

– Відомо, що на балансі агротехнічного коледжу чимала господарка. Розкажіть детальніше про соціальну інфраструктуру… 

– Вважаю, що ми повинні створювати максимально комфортні умови для студентів. Особливо враховуючи те, що батьки довіряють нам неповнолітніх дітей як родині. І ми зобов’язані зробити все для того, аби хлопці і дівчата  почувалися в безпеці. З дітьми у нас працюють вихователі, студентська рада, до їх послуг гуртки, прекрасний спорткомплекс, де цьогоріч проходив чемпіонат області з футболу. За сприяння Борщівської міської ради придбали мультимедійне табло, яке є лише на нашому стадіоні та в  Тернополі. Тобто інфраструктура коледжу дає студентам усі можливості для занять улюбленою справою у вільний час. 

Враховуючи, що позиція Міносвіти, управління освіти і науки Тернопільської ОВА сприяє розвиткові студентського самоврядування, ми запровадили таку форму спілкування із студентами як «Кава з директором». Коли викладачі чи вихователі мені розповідають про ту чи іншу ситуацію, можливо, інколи і не зовсім об’єктивно, то зустрічаючись зі студентами за чашкою кави, спершу відчуваєш їх обережність у тому, що директору не все можна розповідати, але, поступово наша розмова стає щирою і відвертою. І я тоді розумію їхні запити і потреби. Маємо усвідомити, що основний у коледжі – це студент, а ми – обслуговуючий персонал. Якщо є команда однодумців, яка працює на успішний результат, тоді і працюється комфортно і результативно. 

Розмовляв Петро ГУДИМА 

Світлина Ярослава СТАРЕПРАВА 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували