– Юрію Валентиновичу, якщо проаналізувати життєдіяльність громади за останні три роки в умовах повномасштабного вторгнення, то яким був кожен із них? 

– Коли у 2022 році розпочалося повномасштабне вторгнення рашистів, було важко, адже ніхто не знав, чого чекати далі, багато підприємств не вчасно сплачували податки. Діяльність громади багато в чому була спрямована на надання допомоги військовим. Однак протягом 2023-го робота підприємств, підприємців трохи активізувалася.  

– То ситуація покращилася? 

– З одного боку – так, з іншого – вона зіграла з нами злий жарт. Від початку 2022 року процес сплати податків суттєво призупинився, особливо – з боку сільгосппідприємств, а в останні чотири місяці року вони їх сплатили за весь попередній період.  

А коли розраховували базову дотацію від держави, до уваги взяли якраз ці останні чотири місяці 2022-го та вісім місяців 2023 року – тоді податки уже надходили рівномірно. І склалося так, що при реальних 16 мільйонів податку на доходи фізичних осіб до розрахунку взяли 25 мільйонів гривень.  

Крім того, ми отримали разові платежі від агропідприємства «Ленд-прайд» та від «Контінентал фармерз груп». І це вплинуло на розрахунок, хоча це були не постійні платежі, а разові. Та оскільки діє певний коефіцієнт на одного мешканця, то він вийшов таким, що наша громада залишилася без базової дотації на 2024 рік, тому довелося розраховувати тільки на власні доходи. 

– І як справилися у такій ситуації?  

– Аби збільшити власні надходження та закінчити бюджетний рік без боргів, ми провели велику роботу. Передусім скоротили видатки за всіма незахищеними статтями, такими, що не стосуються зарплати та енергоносіїв. Відклали реалізацію запланованих заходів у селах громади. Також зняли надбавки для працівників апарату сільради. Зараз люди фактично працюють на мінімалку. 

Далі взялися за земельні питання. На території громади є багато площ, які раніше віддала в оренду обласна адміністрація. Плата за них була низькою. Ми підвищили її і почали виставляти комунальні землі на аукціони. Скажімо, за результатами крайнього передали в оренду земельну площу по 27 тисяч гривень за гектар. Таким чином суттєво збільшили надходження і цьогоріч громада функціонує суто за власні доходи.  

– А яка галузь потребує найбільше видатків? 

– Освіта. Адже працю непедагогічних працівників здійснюємо з місцевого бюджету. Хоча й ПДФО із зарплат ця галузь сплачує найбільше.  
Цьогоріч ми створили опорний заклад на базі Великих Дедеркал з двома філіями – у Садках та Шкроботівці. Маємо ще одинадцятирічки у Загайцях та Матвіївцях, дев’ятирічку у Темногайцях. Правда, зараз суттєво поменшало учнів, і на наступний рік не відомо, чи будуть всі навчальні заклади функціонувати, особливо важка ситуація по Садках. На жаль, згідно з нормами, які виписала держава, у наступному році у нашій громаді не буде одинадцятирічок. Навіть для Великих Дедеркал ми не змогли добитися статусу ліцею, хоча він найбільший за чисельністю сільський освітній заклад. 

Та якщо доведеться закривати школи, маємо гарантувати батькам якісне підвезення їхніх дітей до інших навчальних закладів. А для цього потрібні асфальтовані дороги, хоча б 5 шкільних автобусів. Зараз у нас їх лише три.   

– Інші заклади теж потребують чималих вкладень? 

– Так. У нас ще є спортивна та школа мистецтв, дитячий садок, витрати на утримання геріатричного відділення повністю на бюджеті громади, є інші видатки. І вони зростуть у наступному році. Адже, швидше за все, будемо брати на утримання громади Великодедеркальську лікарню. Зараз вона має три пакети, укладених із Національною службою здоров’я України. Це – поліклінічне відділення, стоматологія та паліативна допомога. Таким маленьким сільським лікарням щоразу важче отримувати ці пакети від НСЗУ, бо проблемно виконати належні для цього норми. Ось, для прикладу, кадрове питання – молоді лікарі намагаються прилаштуватися у міських медустановах, а в село ніхто не хоче йти. Також є вимоги щодо обладнання. Тому ми це питання вже проговорювали із головним лікарем і з нового року будемо брати лікарню на своє утримання – хоча б тих лікарів, на послуги яких є найбільший попит. 

– Для збільшення видатків потрібно додаткові доходи…  

– У цьому зв’язку продовжимо працювати по землях комунальної власності. Також плануємо навести лад із майновими паями колишніх колгоспів. Свого часу ці паї були викуплені. Ними користуються власники, провадять там господарську діяльність, але податків не платять. На бізнес ніхто не збирається тиснути, але все має бути у правовому полі, а бюджет повинен отримувати надходження від цієї діяльності. 
Правда, маємо приріст коштів з адміністративних послуг. Якщо на початках за них ми отримували у межах ста тисяч, то зараз - до пів мільйона гривень. 

– Багато громад зараз працює із грантовими програмами. А ви? 

– Дуже хочу, щоб такий напрямок у нас розвивався. Потрібна людина, яка цим буде займатися. На жаль, у село мало хто хоче їхати, тим більше, що наразі не можемо запропонувати такому спеціалісту відповідної зарплати.  

– Юрію Валентиновичу, Ви згадували, що у громаді набрав обертів волонтерський рух… 

– З повномасштабним вторгненням рашистів ця робота активізувалася. У громаду надходило багато гуманітарної допомоги, особливо з-за кордону. На базі відділу освіти цю допомогу ми сортували, розподіляли і відправляли нашим військовим, видавали для внутрішньо переміщених осіб. 
Чимало гуманітарки доставили з-за кордону наші земляки Олександр Шинкарук (на жаль, уже покійний) та Віктор Безух – він і нині при можливості привозить гуманітарні вантажі. Ми власними силами збираємо та відправляємо допомогу мешканцям нашої громади, які захищають Україну на фронті, а їх понад 300(!). 

Водночас тісно співпрацюємо з львівським БФ «Єдність незламних», який особливо підтримує геріатричне відділення.  

– Нещодавно працівники органів місцевого самоврядування краю побували на сході України. Ви теж? 

– На Донеччину з нашої громади їздили я і староста Великозагайцівського старостинського округу Олег Кадлубенко. Ми разом з іншими представниками громад два тижні допомагали у будівництві фортифікаційних споруд для наших воїнів. Звідти приїхав з великою вірою у нашу Перемогу. А коли настане мир і спокій, обв’язково здолаємо всі труднощі і навіть малі громади впевнено стануть на ноги.  

Алла ОМЕЛЬЧУК 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували