У своїй праці «Лука Гарматій і його спомини про М. Коцюбинського» Володимир Гнатюк написав: «Покійний належав до найвизначніших індивідуальностей між українським учительством, тому заслужив уповні на те, щоб його особі та діяльности присвячено ширшу згадку. Нехай молодші товариші беруть собі з неї приклад, як належить працювати між народом, щоби здобути його любов і пошану та полишити між ним тривалу пам’ять; нехай бачать також, яка та праця  може бути ріжнородна навіть у найбільш закинутій місцевости, та які може видати результати».  

Лука Гарматій походив із селянського роду. Народився він 30 жовтня 1866 року в селі Лучка біля Микулинців. Його батько Василь у 1848 р був вибраний послом до австрійського парламенту. Після закінчення вчительської семінарії у 1887 році Лука вчителював у Струсові, Млиниськах і Теребовлі, а в 1893-1912 роках - на Гуцульщині. 

Австрiйсько-польська влада переводить його на Гуцульщину за нацiональнi погляди, активну просвiтницьку роботу, зближення з ідеями Української радикальної партії, яка «мала змагати до піднесення почуття національної самосвідомости і солідарности в масах усего руско-украйінского народа». Діяльний та енергійний Лука Гарматій не дуже переймався своїм «засланням». Заходив у кожну хату і переконував місцевих ґаздів посилати дітей до школи. 

Як згадує у своїй книзі «Українське вчительство на Гуцульщині» Михайло Ломацький, «…Справжнім батьком українського вчительства на Гуцульщині, батьком, який мав великий вплив на молоде вчительство і був для нього єдиним у національно-політичних справах авторитетом, був Лука Гарматій, учитель у славному на всі гори й багатому селі Головах». 

До приходу Луки Гарматія школа в Головах десять років не працювала. За підрахунками Івана Франка, щоб добратися до Голів треба було 33 рази перейти річку і 35 разів перелізти через перелази. Однак, Лука Гарматій не злякався, не розгубився, не відступив. А в скорому часі новоприбулий учитель заприятелював з гуцулами, давав місцевим мешканцям цінні господарські поради і навіть привіз із Відня дозвіл на експорт худоби. Домігся, щоб до села проклали дорогу і один раз на тиждень доставляли пошту. 

Завідуючий відділом історії Івано-Франківського краєзнавчого музею Петро Арсенич у статті «Учитель і етнограф» пише: «Гарматій підтримував особисті і листовні зв’язки з українськими письменниками  І. Франком, М. Павликом, М. Коцюбинським, Г. Хоткевичем, етнографом В. Гнатюком. Чимало етнографічних і фольклорних записів Гарматія опублікував В. Гнатюк у  своїх збірниках «Коломийки», «Народні оповідання про опришків», «Колядки і щедрівки» та інших. А ряд фольклорно-етнографічних матеріалів і досі лежать неопублікованими»… 

З ентузіазмом взявся Гарматій збирати етнографічні матеріали про Гуцульщину і на прохання українського етнографа, педагога і культурно-освітнього діяча Галичини  В. Шухевича. 

У 1910-1912 роках тричі на Гуцульщині побував Михайло Коцюбинський. У ніч з 26 на 27 липня 1911 р. в с. Голови  письменник разом з Гарматієм  був на «посідженню», спостерігав гуцульські похоронні звичаї. На другий день побував у пастухів на полонині «Скупова». Гарматій розповідав письменникові про різні гуцульські звичаї, про Писаний камінь. Розмови, подорожі з В. Гнатюком і Л. Гарматієм прислужилися М. Коцюбинському в написанні чудової повісті «Тіні  забутих предків». 

Найбільше зібрав Гарматій експонатів для етнографічного відділу музею наукового товариства ім. Шевченка у Львові. В листі від 17 грудня 1909 року він писав Гнатюку, що дістав медальйон Шевченка, зроблений гуцулами з написом: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля». 

За активну участь у вивченні культури і побуту гуцулів Л. Гарматій з ініціативи І. Франка і В. Шухевича в 1905 році був обраний членом етнографічної комісії  наукового товариства ім. Т. Шевченка. Він також був активним членом українського педагогічного товариства. 

У 1912 році Гарматій переїжджає на Поділля. Косівське староство дало йому характеристику «небезпечного радикала», і тому не зразу його прийняли на роботу в школу Могильниці Теребовлянського повіту. 

Із вибухом першої світової війни Луку Гарматія з родиною було виселено до таборів в Австрії, а згодом - Моравії. Досліджуючи біографію Митрополита Андрея Шептицького, у книзі «Царський в’язень 1914-1917» вдалось натрапити на невідомий досі факт із життя Луки Гарматія. Описуючи повернення Митрополита з російського заслання, автори  книги помістили розповідь про відвідини Андреєм Шептицьким української громади виселенців у Гмінді 1 вересня 1917 року: «Була субота… О годині п’ятій з полудня зібралися в театральній салі представники усіх повітів східної Галичини, щоби усно та на письмі передати Митрополитові бажання, просьби і жалі… Від усіх виселенців табору промовив директор школи п. Лука Гарматій, який говорив від серця та зобразив нужду, серед якої опинилися мешканцї табору, а свій виступ завершив словами: «Ми хочемо вже тепер, за кожду ціну, вернути домів… Звертаємося до вас не зі скаргою, бо не час тепер на жалі, а просимо о поміч»! 

Після повернення додому Лука Гарматій був директором у школі Старої Могильниці з 1912 по 1924 рр. (з перервами). Саме тут він разом з учнями бере участь в археологічних розкопках поселення Трипільської культури. Розгортає діяльність товариства «Просвіта». 

Лука Гарматій і його дружина Павліна виховали трьох дітей – Анну, Нестора і Мирослава. Та сім’ю спіткало горе – на очах у батька в р. Гнізна втопився син Нестор, студент Політехніки в Гданську (Польща), що подавав батькам великі надії. Ця непоправна втрата позначилася на здоров’ї Луки Васильовича, і через рік, 31 жовтня 1924 року він раптово помер. Його поховали біля сина у селі Стара Могильниця, поблизу церкви Пресвятої Трійці, де покоїться прах священників та інших достойників храму. Це – великий прояв пошани до великого вчителя і директора школи. 

Володимир ЧУБАТИЙ 

На світлинах: Лука Гарматій з дружиною Павліною; викладачі та студенти Наукових курсів українознавства у Львові (організованих ТПУНЛШ), 5 липня 1904 р. Зліва направо: перший ряд (сидять): М. Дверницька, В. Чикаленківна, А. Трушева, І. Труш; другий ряд (сидять): П. Рябков, Т. Ревакович, І. Брик, М. Ганкевич, Х. Вовк, М. Грушевський, І. Франко, М. Грушевська, В. Гнатюк; третій ряд (стоять): В. Дорошенко, М. Підлісецька (Мудракова), Г. Чикаленківна, К. Голицинська, О. Андрієвська, М. Липа, І. Липа, Ф. Шолудько, В. Панейко, Л. Сміщук, Л. Гарматій; четвертий ряд (стоять): В. Лаврівський, Е. Голицинський, Ю. Бачинський, М. Крушельницька (Дроздовська), Д. Дорошенко, Я. Грушкевич, Л. Чикаленко, М. Грушкевич, С. Дольницький, А. Хомик, М. Росткович; п'ятий ряд (стоять): Ю. Ситник, О. Скоропис, Д. Розов, Д. Старосольська (Шухевичівна), В. Загайкевич, Т. Єрми (Боднарова), М. Мочульський; могили Луки Гарматія та його сина у селі Стара Могильниця. 

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували