В різні роки поклали вони свої життя на вівтар України у новітній кривавиці, яку вчинили на нашій землі зомбі-путіноїди людиноненависницької Московії ХХІ віку... Усе беззаперечно свідчило: у селі є господар! Точніше – господиня… 

Ганна Василівна Григоришин увійде в більш як півстолітню історію цього мальовничого села на південно-східнім краю Тернопілля як перша жінка-староста, очільниця-лідер громади (не в юридичному розумінні!) надзвичайно працьовитої та дружної, з якою, здається, гори можна здвигнути… Люди вірять їй – вона вірить в людей. І та взаємність стала вказівною зорею її подальшого життєвого  шляху. 

Панівці –  село на Борщівщині (з населенням 1100 осіб), яке із маленьким селом Завалля на правому березі Збруча вскочило в останній вагон паротяга безглуздої децентралізації згідно з постановою кабміну від 12 червня 2020 року, долучившись до складу Мельнице-Подільської ОТГ. Ще через місяць відійшов в історію Борщівський район (приєднаний до Чортківського). Розрушився звичний ритм життя, панівчани, що звикли до своєї сільської ради як головної на місці управи, не на жарт зажурилися: то ж відтепер по різного роду довідки, документи чи зі скаргами  треба їхати аж до Чоркова?!... Багато виникало запитань, та ніхто зразу не міг дати предметної відповіді, що ж це діється…  Але місяць за місяцем, рік поза рік пристрасті вляглися, хоч незручностей не зменшилось… Благо, що хоч залишили в селі дитсадок, школу, відділення зв’язку… Та ще трудовий архів, відділення райсоцзабезу, пенсійного фонду тощо в Борщеві…  

Як не стало потужного колись колективного господарства – основного джерела благополуччя, – люди лишились при своїх інтересах, землю та реманент було розпайовано, на руки селян додалося роботи.  

Мрія про асфальтівки до села надовго канули в лету… Молодь стала виїжджати з села, заграниці поманили людей, як колись, на кращі заробітки… Демографічна ситуація, як і скрізь, катастрофічна, старше покоління вимирає, а немовлят защорік менше й менше… Додала тривог війна… 
Як виживаєте нині в таких нових суспільних та адмінтериторіальних умовах?- запитую старосту. 

До розмови долучаються її «права рука» - діловод старостинського округу Галина Ярославівна Цибак та Валентин Леонтійович Богаченко, раніше голова сільради, а нині вчитель місцевої гімназії І-ІІ ст., мій давній приятель, а того дня – головний поводир по селу. І ніби хором: «У нас дуже працьовиті люди, майже кожен вирощує тютюн як найприбутковішу культуру, і та нелегка праця – стабільне джерело доходів. А ще ж інші сільгоспкультури – зернові й кормові. Якщо в багатьох селах вимирає тваринництво, то в Панівцях ряд домогосподарств утримує майже сотню голів ВРХ, свиней, птицю… Дають собі раду, як можуть. І не тільки самим собі. Люди надзвичайно дружні. Якщо тільки пролунає клич – мерщій до громадської праці… Чи то з питань благоустрою, чи то допомога хлопцям, котрі на війні, - не злічити корисних справ панівчан, котрі люблять своє село, дбають про його обличчя… Безвідмовні наші помічники Степан Головачук, Володимир Ковдра, Валентин Штефко. 

Навесні 2015-го я поховала свого сина Михайла, що загинув на Луганщині,- згадує староста,- цвинтар був недоглянутий, зарослий. І коли  через 5 років мене призначили старостою, я дала собі клятву – найперше впорядкувати саме його. Переговорила з односельцями. Взялись за роботу без жодних зволікань. Кілька бензокосарок працювало, інші – громадили, виносили, вивозили… Зараз там – як у цивілізованім світі… А ще всім миром взялися за благоустрій села, впорядкування пам’ятних знаків, яких у селі немало: наші люди вміють шанувати історію, пам’ять… 

До того ж – той труд жертовний, за власні кошти. Он, приміром, автобусна зупинка яка розмальована, мов у вишиванку вбрана… То власна робота вчительки образотворчого мистецтва Панівецької гімназії Наталії Володимирівни Добрянської. Вона ж доклалася й до художнього оформлення коридорів, класів… 

Оглянули ми того дня й гімназію. Напередодні нового навчального року вона, як і територія навколо, сяяли чистотою й привітністю. Така ж територія біля дитсадочка.  

Побували й у відділенні зв’язку, тіснуватому, розміщеному в сільському будинку культури, який давно потребує ремонту, але то вже справа державна. Степанія Степанівна Бойчук 23 роки працює начальником відділення. Навіть має подяку від гендиректора Укрпошти за добросовісне надання населенню різноманітних поштових послуг - з оформлення і відправки посилок та кореспонденції, отримання пенсій, комунальні розрахунки, передплата вітчизняної періодики, серед якої чи не найулюбленішою - газета «Сільський господар». Аж 71 примірник на село! Це найбільша кількість у об’єднаному районі. З найактивніших її читачів – Василь та Валентина Жеребні, Марія Слюсарчук, Стефанія Козлова, Ольга Гладиш, Ореста Владика, Петро Балан… 

 
А ще незабутньою з того дня залишиться зустріч зі справжнім сільським господарем, трударем-технарем-конструктором Михайлом Василинюком. Та про нього розкажем окремо…

 
Степан ТАТАРСЬКИЙ,  
член НСЖУ, спеціальний кореспондент газети «Сільський гомподар» на Борщівщині 

 

На світлинах: Ганна Григоришин разом із синовим бойовим побратимом лучанином Павлом Ковальським у столиці взяла участь у Всеукраїнському дні пам’яті загиблих захисників України в російсько-українській війні (фото з родинного архіву Григоришиних); начальниця місцевого відділення звязку Степанія Бойчук. 


 

0

0

0

0

Ви вже відреагували