«Цікава динаміка спостерігається навіть  останніми кількома роками. Ми по-іншому почали дивитися не тільки на власну державу, а й на себе, власне  минуле, – роздумує мій співбесідник. – Кожен прагне внести свою лепту для оборони й захисту країни від ворога. Нині бути українцем означає бути як предки наші – славні запорожці, сміливим і незламним. Тривожні думки огортають кожну людину, та чи не найбільше хліборобів, що забезпечують міцний тил нашої героїчної армії. 

 
Дещиця добра в мені не старіє вже впродовж шести десятиліть мого хліборобства. Впевнений, що це притаманне усім моїм землякам-свершківʼянам, село яких омивають води сивого Дністра. Саме з цього села починалася моя хода по вкраїнській землі. Тут народжувалася моя мрія, коли на літніх канікулах починав жнивувати помічником комбайнера з досвідченим керманичем польового корабля Йосипом Вільгушинським. Цей чоловік і порадив мені: «Ти, сину, любиш землю, але тобі треба йти в науку, пізнавати нове у вирощуванні хліба, удосконалювати себе». Його слова завжди пам’ятатиму. Зрештою, вони й спонукали мене до вступу в Уманський сільськогосподарський інститут», – каже пан Ігор.  

Після закінчення вишу молодий спеціаліст повернувся на береги Дністра, в тодішній Заліщицький район. Трудову діяльність розпочав заступником голови правління колгоспу у Лисівцях. Через три роки став повноцінним керівником господарства у Блищанці, згодом очолив підприємство з виробництва  яловичини в Торському, де  було 15 тисяч тварин. 

«Я тоді ознайомлювався з досвідом роботи буковинських тваринників, які використовували в своїй практиці передову технологію годівлі худоби, – ділиться спогадами Ігор Михайлович. – Для мене, агронома за освітою, це було вельми необхідно, адже треба було виправдати довіру районної влади і віру місцевих трудівників у свого нового керівника».  

Цікаві проєкти, нові технології відкрилися пану Марусяку і на посаді першого заступника начальника управління сільського господарства району. То був період економічного піднесення краю, проходили цікаві семінари,  обмінювалися досвідом роботи. Тоді ж намітилася співпраця з Кам᾽янець-Подільським інститутом круп᾽яних культур, а згодом виник задум об᾽єднати зусилля кафедри цього інституту та базового господарства в Торському, відкривши Тернопільську науково-виробничу систему «Гречка». То був новий напрям роботи в аграрній галузі. З допомогою завкафедри інституту Олени Алексієвої нову технологію вирощування гречки тоді запровадили й у сусідніх державах, де проживало й трудилося чимало українців. 

Прикро, але з розпадом колективних господарств у нас не збереглася система «Гречка», яка проіснувала понад три десятки літ, але досвід українців успадкували наші сусіди – чехи й поляки, де ми проводили семінари з вирощування цієї цінної культури. Плоди тієї взаємодопомоги відчуваємо по-сусідськи й тепер, коли вже чехи й поляки підставляють нам своє плече допомоги у боротьбі з підступним ворогом. 

Ще однією сторінкою хліборобської долі Ігоря Марусяка є кооперативний рух, зачинатилем якого у районі був незабутній Євген Храпливий, а через роки продовжувачем став експрезидент Асоціації фермерів України Іван Томич. Ігор Михайлович успадкував сучасну науку від Івана Федоровича та почав розвивати її в кооперативі з обслуговування  приватних землевласників сільгосппідприємств технікою, елітним насінням, переробкою вирощеного.  

Окремою послугою кооперативу «Ратай» став збір молока від селян і доставка його на переробне підприємство «Городенківський сирзавод». З останнім така співпраця триває уже 14 років. Найбільше цієї цілющої сировини виробляють в селах Угриньківці, Харитонівці, Гиньківці, Новосілка. Скажімо, сім᾽я Галини Гармати з Харитонівців лише у червні цього року продала понад тисячу літрів молока. На жаль, переробники беруть дари тварин за, скажемо відверто, дуже низькими цінами. 

Кооператив «Ратай» нині об’єднує понад 80, так би мовити,  «молочних» родин та 18 хліборобів, які вирощують гречку, інші зернові культури. 

…Жнива у Заліщицькій громаді в розпалі, а у фермерському господарстві «Ратай» уже на завершенні. Зібрало весь урожай зернових і господарство Івана Мазура, що в Харитонівцях. Динаміка урожайності оптимістична, тому про майбутнє України співрозмовник говорить так: «Перше – вільна, друге – незалежна, третє – багата». У цьому він вбачає ознаки нашого менталітету. І його не зруйнувати навіть тим, що окремі виробничі показники знизилися. Скажімо, колись на Заліщанщині було 44 фермерських господарств, тепер залишилося 21-е, з них гречку вирощують лише два господарства – ПП «Золота нива» в Буряківці та ФГ «Віктор» в Угриньківцях. Віримо в перемогу та відновлення втраченого тими, хто після важких боїв за нашу незалежність повернеться до рідної землі.  

Ігоря Марусяка знаю чимало років і ніколи не бачила його розгубленим чи зажуреним. Він завжди цікавий своїми судженнями про сучасне й минуле, про людей, з якими виношував неординарні плани на майбутнє. Багатьох його соратників та однодумців уже й немає на білому світі, але Ігор Михайлович  згадує про них із теплотою – Івана Данилицького, Йосипа Вільгушинського, багатьох своїх учителів, однокласників. Найбільше гордиться своєю родиною – сином  Олегом, викладачем Київського Національного аграрного університету, та його чудовою сім᾽єю, донькою Наталією і зятем Олегом, двома внучатами. Дочка з чоловіком – активна підмога батькові в кооперативі. І це додає йому сил, здоров᾽я й енергії. Він завжди на хлібній ниві і любить повторювати: «Як день поговориш із полем,  легше спілкуватися з людьми».

Ольга ЛИЧУК, 
спеціальна кореспондентка газети «Сільський господар» у Чортківському районі 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували