Дрони, РЕБи… 

– Дрони, засоби радіоелектронної боротьби – це те, що нині найпотрібніше захисникам на передовій, від військових командирів найбільше таких звернень, – каже Алла Василівна. – Війна триває, допомога фронту потрібна в більших обсягах, тому для колективів наших підприємств це залишається у пріоритеті. Утім, головне – кооперація зусиль волонтерів, а тепер кожен волонтер. Спільними зусиллями наших підприємств-партнерів ми вже відправили захисникам на фронт 18 РЕБів. Закуповуємо їх під замовлення. Коли завантажені усім необхідним фури прибувають з-за кордону, переважно з Німеччини, довантажуємо їх на наших підприємствах м’ясними консервами, іншими продуктами тривалого зберігання, запчастинами до автомобілів і військового обладнання. Оскільки ворог розбомблює бліндажі, майже постійно відправляємо метал, дерево. Темпи такі, що іноді голова йде обертом. Але ми сильні і не можемо здаватися. 

– Для такої роботи команда підприємств-партнерів також мусить бути потужною, адже засоби радіоелектронної боротьби – техніка дороговартісна… 

–  Не тільки РЕБи, а й старлінки, автомобілі. От нещодавно надійшло замовлення від новоствореного батальйону на телевізори, принтери та ноутбуки майже на 300 тисяч гривень. Розподілила суму на шість підприємств, на свої, зокрема, за два дні оплатили, готуємо до відправлення. За оперативність і за те, що завжди відгукуються, дякую Миколі Пилипіву – директору ПП «Аркадія», Петру Гадзюку з ПП «Оберіг», Рудольфу Ноймеєру з ПП «Оріон-А», Ірині та Остапу Москаликам з ПП «Золотопотіцьке», Олександру Романюті з ПП «Захід-Хліб-Збут-2002». Коли не можу закрити суми сама – звертаюся до колег-партнерів. Ніколи не відмовляють у сприянні генеральний директор компанії «Агропродсервіс» Андрій Баран, директор Збаразького КХП Олександр Шпак. Активно співпрацюємо з благодійним фондом Івана Чайківського «Покрова». Часто це своєрідний рух по колу: цього разу фінансують одні, наступного разу –  інші. На потреби своєї фірми нерідко заплющуєш очі, коли «горить» термінове відправлення. 

Рух по колу 

–  А особисті прохання від захисників також є? 

–  Особисті прохання від захисників є постійно. Ось недавно було замовлення для військовозобов’язаного із села Мшанець на квадроцикл та інші потреби. Цього разу організувалися мешканці села, і під керівництвом старости Ольги Сороцької зібрали 40 тисяч гривень. Директор ПРАТ «Мшанецьке» Петро Іліщук оплатив на благодійний фонд 113 400 гривень, і волонтери вже везуть усе з Англії. Так постійно. То шини, то генератори, то батареї… Директор ПМП «Весна» з Микулинців Богдан Кучма з перших днів війни шиє на замовлення військових і за помірні ціни виготовляє берці та плитоноски. У ПМП «Весна» придбали нещодавно майже 100 пар воєнних кросівок, тільки дали клич – за тиждень «розлетілись» у різні напрями.  А найбільша заслуга директора ТОВ «Булат» Олександра Ковальчука в тому, що його підприємство з початку повномасштабного вторгнення поставило на потік виробництво плит до бронежилетів. Для захисників це колосальна підтримка! 

–  Ведення воєнних дій обходиться дорого… 

–  Вселяє надію те, що тил єдиний у своєму прагненні допомогти військовим. Коли було створено військову частину в Бережанській  громаді, командир звернувся до нас, і практично все забезпечення було придбано за волонтерські кошти. Ситуація, коли всі всіх задіювали і ніхто не відмовлявся: Ігор Семак і його брат Василь Семак з ПП «М’ясопром», Сергій Бочан із дружиною Любою, ТОВ «Агропрогрес Теребовля» і ФГ «Калина Лошнівська», Василь Чобанюк і Віталій Марчук із ТОВ «Мишковицький спиртовий завод», почесний консул України в Литві Ярослав Візняк, директор ТОВ «Креатор Буд» Ігор Гуда, забудовник Юрій Курило, підприємець Тарас Кутко,  який перевіз частину бізнесу із Запорізької області в Тернопільську. Це і Артем Пуківський з ТОВ «Дружба нафтопродукт», Андрій Онуфрак з «Епіцентр Тернопіль»,  брати Віталій і Олександр Федорейки з «Біллербек Україна», ПП «Оріон-А»…  

Велика вдячність Андрію Дикуну, голові Всеукраїнської аграрної ради і всьому колективу, який представляє ВАР у світі й обʼєднує аграріїв України для забезпечення нашого війська. Вони закуповують напряму із закордону буси та джипи в ідеальному стані, які були в користуванні, гуртом по 100 автомобілів. Це мільйонні суми(!). 

Мета у всіх єдина 

–  Маєте, очевидно, й тісні зв’язки з волонтерами, які доставляють вантажі на передову? 

–  Доправляють вантажі захисникам Любов Солтис та її волонтерська команда, Володимир Кривінський із братом, відомий волонтер художник Микола Шевчук… На відправленні вантажів моя участь зазвичай не закінчується, адже практично постійні дзвінки з проханнями допомогти у  розшуку зниклих безвісти, пришвидшити отримання результатів ДНК, хоч якусь вісточку отримати про полоненого… Дзвонять батьки військових, діти… За кожним таким дзвінком – розпач, біль. 

А ще є мої агропідприємства і певні зобовʼязання.  Але це мій вибір, моє життя, мене ніхто не примушує. Чоловік сміється, що я вже військова консультантка. Бойові командири, коли телефоную за добрими чи поганими новинами, також мене розуміють.   

–  Алло Василівно, в одному з інтерв’ю Ви розповідали, що неодноразово супроводжували благодійний вантаж у «гарячі» точки. Як Вам дається така сміливість? 

–  Це було ще на початках. Не раз доводилося бути під обстрілами, бо ж обладнання завжди намагалися доставити якомога ближче до позицій. А сильною мене, мабуть, зробило  життя, адже батько був військовим льотчиком, людиною з твердим характером. Мама довгий час перебувала на роботі в Італії. Тож я з ранньої молодості вчилася сама приймати рішення. У 19 років уже працювала секретаркою сільської ради, згодом дві каденції була сільським головою. Через проблеми зі здоров’ям заочно закінчувала Прикарпатський факультет Національної академії внутрішніх справ, магістратуру, аспірантуру, захистила кандидатську дисертацію з юриспуденції. 

Ідеї «з ризиком» 

–  Не шкодуєте, що доля «підкинула» Вам аграрну сферу? 

–  Вважаю, що людина сама обирає долю. Мій чоловік Андрій Володимирович з відомого на Теребовлянщині хліборобського роду Стечишиних, тож, одружившись, ми стали працювати разом. 4,5 га землі в обробітку – це чимало. Наші підприємства в селі Лошнів Теребовлянської громади. Полем більше займається чоловік, а я свинокомплексом, будівництвом, питаннями «внутрішніми» – фінанси, договори, робота з партнерами, пайовиками. З початком повномасштабної війни моя громадська зайнятість масштабувалася, треба було максимально підключатися до допомоги людям із прифронтових територій, які тимчасово зупинялися в нас, одночасно сприяти військовим. До того ж я депутатка обласної ради й тут зросли громадські навантаження, волонтерство, в якому я з 2014 року, зросло до значно ширших масштабів. Отож за спільним погодженням, чоловік взяв на себе обов’язки генерального директора, а я – виконавчого директора, це більше вписується у мій щоденний робочий ритм. 

–  І хто генерує ідеї щодо аграрної діяльності? 

–  Андрій Володимирович як гендиректор веде агробізнес вдумливо і раціонально. І оскільки мій чоловік вважає, що ідеї – це справа молодих,  молоді й генерують. Це два заступники – з рослинництва Богдан Карачка, з тваринництва Ігор Старух, філію у Монастириськах очолюють ініціативна Зоряна Предко, також активна волонтерка, та Анатолій Драбовський, який відслужив разом із дружиною на передовій, за станом здоров’я звільнився і тепер працює в тилу, як військовий – чіткий і пунктуальний. Окрім того, ми ще займаємося й справами агропідприємства з іноземним капіталом, яке у власності сестри Надії та її чоловіка Ганса-Альбрехта Мюллера, тож  на нашій відповідальності земельні паї на території сіл Лошнів, Сущин, Остальці Теребовлянської міської громади та в низці населених пунктів Монастириської і Коропецької громад. Я, відверто кажучи, більше схильна до ідей з певною долею ризику, як, для прикладу, вийшло із тваринницьким напрямом. Це була моя наполеглива пропозиція, і 10 років тому ми взялися за її втілення. Наше свинарство налічує нині понад 7 тисяч голів свиней, хоча в минулому були дуже нелегкі періоди, коли доводилося реалізовувати свинину за цінами, нижчими за собівартість, і виручало нас тоді рентабельне рослинництво. Згодом, особливо з початком повномасштабної війни, обставини складалися з точністю до навпаки: частково через погодні умови та проблеми з логістикою зерна саме тваринництво давало змогу втримати господарства «на плаву». До речі, тепер доводиться знову реалізовувати свинину за цінами, нижчими за собівартість. Тваринництво, знаєте, це як азартні ігри – сьогодні так, завтра так. Бо ж непередбачувані обставини – вимкнення світла, використання генераторів, небувала жара, інші чинники. 

- Знову готуєте у великих кількостях м’ясні консерви для оборонців?… 

–  Робимо це постійно. Першими днями повномасштабного вторгнення ми пустили під ніж за два дні 100 свиней, усією громадою, разом із колегами-аграріями, старостами, працівниками шкіл і садків склали та відправили захисникам  7500 банок м’ясних консервів. Виклали цей приклад у соцмережах та отримали велику суспільну підтримку. Так уже два з половиною роки. Тепер постійно робимо на підприємстві запас 300–400 банок мʼясних консервів,  готових до відправлення захисникам. Але наголошую: головний зміст допомоги армії кардинально змінився: від консервів і печива – до автомобілів, безпілотників і засобів радіоелектронної боротьби. ТОВ «Агропрогрес Теребовля» та ФГ «Калина Лошнівська» загалом вже надали допомогу військовим на понад 12 мільйонів гривень. Сьогодні надважливо, щоби захисники відчували підтримку тилу. 

Розмовляла Ганна МАКУХ 

На світлині: Алла Стечишин (у центрі) з народним депутатом України Іваном Чайківським і партнерами під час інвестиційного форуму "Нове зернятко-2024"
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували