Середня нарахована заробітна плата за минулий рік – 22 тис. грн. Реально можуть похвалитися показниками збирання врожаїв –  5,5 т/га ріпаку, 8 т/га пшениці, від 4,5 до 5 т/га соняшнику.  Сплачують немалі податки до місцевого бюджету. ПП «Агро-Спектр» визнали критичним підприємством для економіки України. Тобто можна з упевненістю стверджувати, що як для невеликого сільгосппідприємства, воно твердо «стоїть на ногах». Про те, як зародилася і втілюється ідея розвивати овочівництво,  цікавимось у директорки підприємства Марії Горбаль. 

– Не секрет, що в аграрному бізнесі з початку війни настали справді скрутні часи. Відсутність реалізації, зниження цін, зростання собівартості продукції. Тож наше підприємство стало шукати шляхи диверсифікації виробництва. Ідей було багато, але зупинилися на овочівництві, – розповідає Марія Горбаль. –  Із Джурина і Джуринської Слобідки понад 60 чоловіків нині захищають Україну. В них залишилися дружини, які раніше здебільшого їздили на заробітки в Польщу чи інші країни. Тепер вони були змушені залишитися доглядати свою сім’ю, батьків, а роботи вдома немає. Тому, аби дати робочі місця, плюс диверсифікувати виробництво, ми вирішили спробувати себе у цій галузі.   

Багато часу йде на вивчення азів овочівництва. Однак як кажуть, курчат восени рахують, і сподіваюся, що все у нас вийде: люди отримають гідну зарплату, громада – податки. Як сказав наш президент, «хто платить податки, той теж воює». Тож будемо раді внести певну лепту в захист України і підтримку людей, що живуть у наших селах. 

– Важко було починати все «з нуля»? 

– Звичайно. Спочатку ми планували побудувати прості парники. Але згодом вирішили піти складнішим методом, спорудивши всі теплиці за системою мітлайдерів. У них присутній особливий повітряний обмін, рослини не перегріваються. Одну теплицю зробили як розсадник, з ультрафіолетовим освітленням, опаленням тощо, і це дало змогу зробити крок уперед. Ми змогли заплановано отримати сходи рослин, незалежно від погодних умов. У звичайній теплиці цього спрогнозувати не можна. А так – вийшло як книжка пише. Посіяли перець – через сім днів отримали сходи; огірок – через півтора дня. Тобто ми змогли спрогнозувати на наявну кількість теплиць графік появи розсади. На полі, звичайно, нічого не спрогнозуєш. Після висадження у  ґрунт просто неба  майже  все залежатиме від погоди. 

– Як буде з реалізацією? 

– Поділюся  секретом. Спочатку ми знайшли консервний завод, який готовий у нас купувати продукцію. З ріпаком чи пшеницею набагато простіше – посіяв, зібрав, поставив у склад і чекаєш ціни чи коли виникла потреба в коштах – реалізовуєш. Тут усе інакше – мусиш знати наперед, кому і коли віддати продукцію. Зібраний вранці огірок має бути ввечері реалізований, оскільки він втрачає вологість, товарний вигляд тощо. Так само помідори чи перець. Тобто спершу ми знайшли ринок збуту і під нього почали підлаштовуватися. 

– Які площі запланували під овочівництво? 

– Чотири гектари – під огірки, шість – під помідори і два під перець – солодкий і гіркий. Ще посадимо незначну кількість динь і кавунів. Спробуємо, що з того вийде: чи будуть солодкі на смак як херсонські, і чи взагалі їх можливо культивувати у нашому регіоні. 

Овочівництво не тільки непрогнозоване, а й непередбачуване. Праця в полі дуже важка. Коли ти посадив вдома грядку – це одне, а коли перед тобою гектари площ – це інше. Прогнозую, що й збір врожаю буде нелегкий. Це все – важка ручна праця, під сонцем. Само собою, вона має добре винагороджуватися. Не кожна людина готова працювати в полі. У наш час технічного прогресу ми звикли, що одяг пере пральна машина, чи не в кожного є кухонні комбайни, скороварки, електросушарні. Тепер жінка навіть у селі почуває себе панянкою. А тут треба буде повернутися до витоків: вручну посадити, просапати, оскільки повністю механізувати цей процес нереально.   

– Скільком людям даєте роботу? 

– На цей час в овочівництві задіяно двадцять дівчат, які сезонно працюють, допомагають хлопці віком до 25 років, що не підлягають  мобілізації, та чоловіки, які мають троє дітей чи старшого віку. Поки що  робота не є постійною, але коли настане час збору врожаю – кожен день буде робочий. Орієнтовно це період від середини червня до кінця вересня. 

– Ви – філологиня за фахом. Не шкодуєте, що пішли в аграрний бізнес? 

– Абсолютно ні. Приїхавши із закордонних мандрів, я вклала усі зароблені кошти в землю. У той час багато хто дивувався, чому я так зробила. Озираючись назад, скажу, що тоді мною керувала величезна відвага, оскільки реально агрономічних знань не було жодних. Проте для кожної людини важливе бажання працювати і вчитися. А коли ще є мотивація, коли ти бачиш, що це в тебе виходить, тоді можна досягти бажаного. 
Великою є допомога моєї родини. З народженням молодшої донечки переконала свого чоловіка, полковника СБУ у відставці, перейти у сільськогосподарську галузь. Жінка, якою б сильною не була, завжди хоче відчувати надійний тил, міцне чоловіче плече. Також переконала змінити Францію на Україну свого молодшого брата. Він – хороший «технар», допомагає розраховувати усі технологічні моменти. Взагалі за ці роки у мене склалася чудова команда однодумців. Є працівники, з якими ми разом розпочинали, з першого дня. У ПП «Агро-Спектр» сувора дисципліна. Люди чітко усвідомлюють, що навіть якщо сьогодні неділя, потрібно вийти в поле, бо завтра буде пізно. Неодноразово їздили за кошт підприємства усім  колективом на відпочинок в Карпати, інші цікаві місця. Було багато планів і на 20-річчя ПП «Агро-Спектр», однак війна цьому завадила. Спільно ухвалили рішення, що всі вільні кошти спрямовуватимемо нашим хлопцям-захисникам. А посвяткувати ще встигнемо. 

Любомир ГАБРУСЬКИЙ 

Газета «Голос народу»
 

Світлини автора 

На світлинах: директорка агропідприємства Марія Горбаль; у тепличному господарстві ПП «Агро-Спектр» Аліна Останін.  
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували