Батько відповів: «Гарно жили. Це ваше покоління живе сьогодні: без молитви, без співчуття, без справжньої гідності та честі; без поваги, без сорому, без скромності, не читаючи книг… 

Ми ж, люди 1939–1985 років, благословенні. Наше життя – живий доказ цього. Ми ніколи не носили шоломів, граючись і катаючись на велосипедах. Ми не боялися ходити самі до школи, починаючи з першого дня – самого першого класу. Після школи ми гралися до заходу сонця. І гралися зі справжніми друзями, а не друзями з інтернету. 

Телевізора тоді ми теж, здається, не дивилися – ні цілими днями, ні по пів дня. Коли ж були спраглими й хотіли пити, пили воду з-під крана та прямо з колонки чи колодязя, а не із пластикової пляшки. 

Ми не часто хворіли, хоча ділилися однією склянкою соку з чотирма друзями. Ми щодня їли картоплю, локшину й багато хліба, але ніколи не повніли й не набирали зайвої ваги. Ми самі робили собі іграшки, придумували чи майстрували їх, гралися ними, і ділилися як іграшками, так і книгами. 

Наші батьки не були багатими. Вони дарували нам свою любов, вчили нас цінувати духовність, дали нам розуміння справжніх людських цінностей – чесності, вірності, поваги, наполегливої праці. 

У нас ніколи не було: мобільних телефонів, DVD, PlayStation, Xbox, відеоігор, ноутбуків, інтернет-чатів. Але у нас були справжні друзі! 

Наші спогади були на чорно-білих фотографіях, але вони були яскравими та барвистими, ми із задоволенням переглядали сімейні альбоми, та з повагою зберігали портрети наших предків. 

Ми не викидали книги у смітник, ми стояли за ними в черзі. 

Ми унікальне та найрозумніше покоління, тому що ми останнє покоління, яке слухало своїх батьків і перше покоління, яке слухало своїх дітей. 

На основній світлині з інтернету: майбутній Блаженніший Святослав Шевчук зі своїм татом. 

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували