«Може, якось воно само собою залатвиться, бо небезпечно у такому віці робити кардинальні зміни. Хай ще потерпить трохи. Це не на часі. Така операція лише на руку кістлявій із косою. Не варто всяке сміття виносити на люди. А якщо всі довідаються, то сорому і розмов буде… А воно нам треба?». «Але ж зрозумійте, без очищення організму  ваш родич помре! Організм постійно заражається отрутою. Ми ще можемо йому врятувати життя, проте, слід діяти вже, а не чекати з моря погоди…» Ота ситуація нічого тобі не нагадує? Не помічаєш, як цілеспрямовано здійснюється самознищення святих ідей 90-х років?!» – випалив останні слова, махнув рукою й подався геть. Я зостався у полоні його слів і своїх роздумів.  

Україну сколихнули події в Дніпрі, коли народний депутат Тищенко поводився  із демобілізованим воїном  як наглий поміщик із кріпаком. «Це я придумав такий закон» – самовпевнено мимрив споглядаючи, як невідомі в балаклавах «тітушки нового розливу» гамселять батька біля коляски із маленьким сином і закайданюють. Це, що – тепер усі житимуть за законами новоцарственного самодержця Миколи? Отже, ми дочекалися такої реконструкції державної машини, що «підминає» під свої зелені гусениці квіти порядності, честі, справедливості, врешті людських прав? А всі біля того «котлєтовича» у поліцейській і мобілізаторській формі послушно виконували його «височайшіє указанія», бо ж «власть!»? Самі «най-най-найвищестоящі» правителі певно остаточно осліпли, оніміли, оглухли, адже якось «не випадає» карати зі свого ж «скоморошого табору». Крадуть, брешуть, обдирають простолюддя, купують по 3–4 маєтки і десятками автівок один попри одного і це вже стало звичною нормою. Усе там збалансовано, все сплетено – а тут… висмикнеш одного й розвалиться «царство-государство». Тому й лише чутно: «Не потрібно розхитувати ситуацію. От закінчиться війна – тоді…».  Що тоді? Як вона закінчиться? Які будуть наслідки з такими раковими пухлинами в організмі омріяної незалежності?  

Вже засівається поміж людей «протухла» думка, що треба домовитися з ворогом. Тоді, що ж це було досі – свідоме винищення національно свідомих українців, цвіту нації? Готування землі для нових господарів? Приховане синьо-жовтим знаменом втілення ідей путлєра власними руками? Боже, невже це і є та держава, про яку молився, яку працею рук і серця прагнув возвести, яку син мій і сотні тисяч українців прагнуть захистити. Хоча… Хоча ні – не цього державного «мавзолею», а країни вільних людей. Влада не лише псує морально, але й виплоджує плем’я «особин», які  вважають себе намісниками Бога на землі й безсмертними володарями обманутого обіцянками народу.  До області присилають одного за одним очільників, які не лише уявлення не мають про наш край і його особливості, а лише прагнуть якнайшвидше нагромадити «бабла» для родини, бо у спину вже дихає наступний крахобор. Я можу помилятися, можу надто упереджено ставитися до тієї чи іншої постаті, але… Просто, пригадайте їх за порядком надходження і «відльотів».  

Лікар  перед своїм прощанням зі мною сказав такі слова: «Вовча зграя не бачить людей, а запах крові лише розпалює їй апетит. Для неї ти ніхто і звати тебе ніяк. Якщо почнеш боротися проти їх корупційних схем, посадять першого… тебе. Причину вигадають на ходу й твоя житейська дорога покотиться до урвища. Найстрашніше, що вони цілеспрямовано задурманюють та зомбують покірні отари овець. Я, – сказав лікар, – все таки зробив операцію тому чоловікові й він вижив, але його сестра після подала на мене заяву до прокуратури за насильне лікування пацієнта, а суд взяв цю справу до розгляду. Як тобі? Гадаю, під гаслом боротьби із ковідом у масових прививках занесли бацили розумового осліплення людей. Дивлюся й бачу – діє безвідмовно».  

 
І знову згадалася та наруга над колишнім воїном у Дніпрі. Чи хто став до захисту – не пригадую. Не буду здивованим, коли завтра і в нашому місті почнуть виловлювати в спецсіті людей чоловічої статі, а там вже й недалеко до навернення «чорних воронків» у нічних заїздах до осель. Мавпування сталінських методів викликає не лише подив, а й страх за день завтрашній українства. Ми стаємо свідками й учасниками творення копії ординської диктатури (таки свої гниди небезпечніші за москальські  воші). Не таку фальшиву державу описував у своїх мріях мій батько. Не за таке гинуть щоденно батьки, сини, сестри, матері.  Нам потрібен не набрід наглих і продажних ненаситців, ошуканців, а просвітителів, жертовників, поборників ідеї вільної людини та її національної гідності, системи гармонійного і справедливого ставлення до взаємин поміж управлінськими структурами та простими людьми. Але знайте – це справа наших із вами прагнень і дій. Зомбоване суспільство нездатне бачити правдиву ситуацію, коли їм на вуха постійно «вішають локшинні»  видумки та покручі у фальшивих масках. Потрібно врешті визначитися, яку Україну нам хочуть збудувати. Ліс нескінченних проблем не дає змоги побачити кінцеву мету. Люди не відають куди йдуть, а це викликає стан апатії, збайдужіння, суцільного розчарування та  навіть розпачу. Відсутність стратегії неминуче призводить до постійних руйнацій намірів попередників і початку новобудов, які опісля зруйнують наступники. Це називається топтання на місці. Так лише можна яму витоптати для себе. Гей, там «наверху», ви чуєте нас? А ви, шановні читачі, розумієте про що мовив лікар? 

Олег ГЕРМАН, 
заслужений діяч мистецтв України 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували