Два роки разючих змін 

– Це заслуга підприємиці із Синькова Марії Фірташ, – каже староста Зозулинецького старостинського округу Надія Мандзюк. –  Пані Марія надала транспорт, підсипний матеріал. На ремонт цієї дороги пішло 70 КамАЗів щебеню.  Звісно, це не асфальт, але проїхати можна. Кілометр асфальтної дороги вдалося постелити у сусідніх Зозулинцях – центрі староства, на найпроблемнішій ділянці, де постійно вимивало дорогу дощами. 

Роки старостування Надії Мандзюк майже збіглися у часових межах із широкомасштабною війною росії проти України. Однак  попри труднощі воєнного часу, їй уже вдалося чимало зробити для села, розповідають сільчани. Передусім проведено вуличне освітлення. Нині майже все Виноградне і сусідні Зозулинці освітлені вночі. Центр села облаштований, уздовж центрального гостинця ростуть гібіскуси, юки, туї, встановлено дитячий майданчик. 

– Туї – це свого роду подяка місцевим жителям від переселенців зі східних областей України, – розповідає Надія Богданівна. – Наш старостинський округ прихистив найбільше людей в громаді, що втікали від війни, – 240 осіб. Майже в кожній хаті прийняли біженців. Ще нині у Виноградному живуть 18 внутрішньо переміщених осіб, яким нікуди повертатися. Кілька заможних родин вирішили нам якось віддячити і, повертаючись додому, залишили шість тисяч гривень на розвиток села. На ці кошти ми висадити майже двісті декоративних саджанців. 

Дитячий майданчик на радість малечі є завдяки міській раді, виноградівці вдячні за це голові Заліщицької громади Івану Дрозду. Старостинський округ доклав зусиль до встановлення огорожі, а також освітлення.  

«Минулоріч, – каже пані Надія, – приїжджали на канікули внуки з Німеччини і були в захопленні: «Ну в тебе, бабусю, і гарно!».  

Чому Виноградне і по чому помідори 

Роздільний вивіз сміття, організований у селі, –  також заслуга Надії Богданівни. Окремо сортують скло, пластик і побутові відходи. Послуга коштує на місяць 30 гривень з одного мешканця. Оплату приймає в місцевому магазині продавчиня Надія Савчук. Фірма «Альфатер» із Чернівців щосереди приїздить і забирає сміття на переробку. 

Раніше село називалося Костільники. Чому змінили назву? Вікіпедія про це мовчить, видає тільки рік – 1966. Але вже як є. Вигадувати особливо не довелося: усі схили над селом на той час були вкриті виноградниками – до «сухого закону» ще було далеченько. Це потім їх пустили під ніж. Зрештою, як і теплиці – невід’ємний нинішній атрибут з панорами придністровських сіл. 

Нині село масово, хата в хату, культивує розсаду помідорів, славиться цим на все Тернопілля і далеко за його межами.  

Бойове побратимство 

Найбільша гордість Виноградного – його люди. Двадцять четверо хлопців з села нині беруть участь у захисті нашої Батьківщини від ворога, а від Зозулинецького старостинського округу – майже пів сотні. П’ятнадцятеро отримали поранення. 56-річного Миколу Іванищука вважають зниклим безвісти. 22-річний Ігор Шипітко  із Зозулинців, на превеликий жаль, загинув. Єдиний був син у матері.  

 – Переживаю за всіх, телефоную постійно, –  мовить староста. – Чую по голосу: якщо веселий, значить, все добре. Лиш би були живі…   

У центрі Виноградного зустріли трьох побратимів. 55-річний Василь Левчук саме перебував у десятиденній відпустці. Призваний у перші дні війни. Батько трьох дорослих дітей. Змалечку чоловік сам їх виховував. Доньці було 11, середущому синові – дев’ять, а наймолодшому – шість років. Служить у роті забезпечення, доставляє на передову боєприпаси. Роману Ященку – 43. Два з половиною місяця тому демобілізувався. Воював із перших днів у тернопільському 35-му стрілецькому батальйоні: Часів Яр, Кліщіївка, Бахмут, Куп’янськ, Синьківка. Теж має двоє синів. 51-річний Іван Осадчук – військовий фельдшер. Скільки на собі виніс хлопців з-під вогню! Рік був на війні. Евакуйовував поранених і загиблих. Звільнився через хворобу доньки. 

Важко розговорити хлопців. Не дуже охоче розповідають про фронтові будні. Нічим, кажуть, воювати. Якби піддали більше артилерії, було б легше громити ворога. Тепер, каже, хоч дрони рятують. Раніше дронів не мали, багато піхоти гинуло. 

«Наснилася мені Богородиця…» 

Василь Левчук до війни був дзвонарем в церкві. Зізнається, коли везе вантажівкою боєприпаси – без упину молиться. Це його рятує… 

– Якось наснилася мені Богородиця, – розповідає. –  Все освітила яскравим світлом… аж туди, до каплички на Зозулинці. Я все бачив… Отож  кажу матері: як буду мати гроші, мушу подбати про каплицю Богоматері в центрі села. Святиню офірував підприємець Бальцевич із Заліщиків, він тепер в Америці – колись я у нього працював. Майстер Ільніцький встановив, торік на Великдень освятили. Син пересилав мені відео, я вже був на війні… 

Принагідно запитати воїна Василя, чи бачиться йому, коли закінчиться війна? Хіба для того народжується людина, щоб воювати, вбивати, стати калікою, вмирати від кулі? Хіба не створив нас Господь творити добро на землі? Виховувати дітей, вирощувати хліб, споруджувати будинки, плекати сади… Чи знає хтось відповідь на це запитання? 

Любомир ГАБРУСЬКИЙ 

Світлина автора 
На світлині: староста Зозулинського старостинського округу Надія Мандзюк із захисниками з Виноградного Василем Левчуком, Романом Ященком, Іваном Осадчуком. 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували