ДО ВОЛОНТЕРСТВА ДОЛУЧИЛАСЯ ЩЕ ПІД ЧАС АТО 

Пані Люба до волонтерства долучилася ще під час АТО. У Збаразькому коледжі з посиленою військовою та фізичною підготовкою разом із іншими жінками вона ліпила вареники. 

– Коли почалося повномасштабне вторгнення, до мене підійшов керівник громадської організації «Максимівська ініціатива» Михайло Хомишак і попросив приготувати для захисників партію ведмежих вушок, – пригадує Любомира Бедрій. – Я відразу повідомила про це своїх подруг і сусідок. Оскільки чоловік мій хворіє і я не могла надовго його залишати самого, запропонувала жінкам зібратися у нашому домі. Наступного ранку на моїй кухні вже кипіла робота. Прийшло сімнадцять жінок. Були й такі, яких я бачила вперше. Спочатку я гадала, що попрацюємо у мене день-два, а далі знову збиратимемося в коледжі. Але сталося так, що моя домашня кухня перетворилася на волонтерську. 

Вже за кілька днів пані Любомирі зателефонувала активістка «Максимівської ініціативи» Надія Тлумацька і запропонувала виготовити для наших хлопців енергетичні батончики. 

– Тоді це завдання для мене було не з простих, – зізнається жінка. – По-перше, я не знала, як їх робити. Коли почала шукати в інтернеті рецепт, виникло інше питання: де взяти необхідні продукти для батончиків? Вирішила написати про це у вайбер-групах нашої парафії, супермаркету та спільноті церковних сестриць. Наступного дня двері нашої хати не зачинялися. Одні несли сухофрукти, інші мед, хтось приносив гроші. Приходили люди, яких я навіть не знала. Ми відразу взялися за роботу. Потім почали виготовляти для військових вітамінну суміш із меду, лимону та імбиру. 

ЗА ОДИН ДЕНЬ – ДВІ ТИСЯЧІ ВАРЕНИКІВ

На кожне завдання збаразькі волонтерки реагували оперативно і так само швидко його виконували. Так і у жіночого волонтерського об’єднання з’явилася назва – «Батальйон швидкого реагування та приготування».

– На нашій волонтерській кухні ми збираємося три рази на тиждень, – розповідає пані Любомира. – Роботу починаємо в одинадцятій годині і закінчуємо в сімнадцятій. За один день робимо дві тисячі вареників із картоплею, по пів тисячі гречаників, бандериків і ведмежих вушок. Влітку консервуємо огірки та перець, восени квасимо капусту. На Різдво вудили для наших хлопців ковбасу. Вареники та вушка відварюємо, поливаємо смальцем із шкварками. Раніше фасували все у відра, тепер – у вакуумні пакети. Взяли в оренду морозильну камеру, де складаємо всю готову продукцію. У нас завжди є запас. Бо будь-якої миті можуть зателефонувати волонтери і повідомити, що їдуть на фронт і треба завантажити машину. 

Переважно ми співпрацюємо з «Максимівською ініціативою», тернопільським волонтером Василем Коньком, збаразькою волонтеркою Орисею Куницькою. Звертаються до нас і волонтери з інших міст. Наш син Назарій, який є парохом на Гусятинщині, також часто возить допомогу на фронт. Не раз телефонують родичі військових і просять енергетичні батончики. Буває, що захисники повертаються на Схід після відпустки, ми також передаємо їм наші страви. 

ЛЮДИ ДОВІРЯЮТЬ І ДОПОМАГАЮТЬ

Коли хтось каже, що військовослужбовці забезпечені харчами і нічого не потребують, господині із «Батальйону швидкого реагування та приготування» на це не зважають. Кожен воїн в окопі має мати часточку дому. Бо домашня їжа – найсмачніша. Про це говорять і самі захисники, коли смакують збаразькими варениками. «Ми наче вдома побували», – зізнаються.

– Це для нас найбільша вдячність і стимул, – каже Любомира Бедрій. – Наше завдання – підтримувати хлопців. І ми стараємося це робити, як можемо.  Нині наша кухня тримається на донатах і жіночій праці. Війна людей неабияк згуртувала. На будь-який заклик збаражчани реагують дуже швидко. Вже не раз помічаю: одного дня закінчилися продукти і гроші, а наступного ранку вже є все. Бувало, йду містом, чую хтось гукає: «Пані Любо, візьміть кілька гривень на смаколики для наших хлопців». Люди довіряють і допомагають. Є серед них такі, що роблять це з перших днів повномасштабної війни. І в нашому батальйоні одні й ті самі жінки трудяться ще з лютого 2022 року. Навіть моя 85-річна мама працює з великим завзяттям. Війна зачепила кожного. Для нас усі військові – рідні. Ми хочемо, щоб солдати знали, що ми їх любимо і чекаємо. Бо вони усі наші. Ми готуємо для них страви як для своїх синів. Усе робимо з любов’ю і з Божою допомогою. Кожен день починаємо з молитви і благословення мого чоловіка о. Михайла. 

Пані Любомира зізнається, що коли вранці схоплюється з ліжка, найперше думає, що їй треба зробити впродовж цього дня, як втиснути все заплановане в його часові межі. Усі її домашні турботи, що раніше здавалися важливими, відходять на другий план.

– І так думає кожна господиня нашого батальйону, – говорить Любомира Бедрій. – У нас така душевна компанія! І настрій у нас також бойовий. Бо маємо одну спільну мету – перемогу.

Марія БЕЗКОРОВАЙНА

Фото надала Любомира Бедрій

0

0

0

0

Ви вже відреагували