Хтось стоїть на передовій, не бачачи сім’ю роками, а хтось живе, ніби війни немає. Хтось втратив своїх рідних, близьких, а хтось навіть поваги до цього не має. Хтось жертвує всім, а хтось шукає комфорту в байдужості. Ми ніби зупинилися на півдорозі - виграли перші битви, але втратили концентрацію в боротьбі за нашу Перемогу. 

Перемога часто приносить самозаспокоєння, а поразка – здатність мислити 
Клаузевіц називав це «ослабленням зусиль». Це природний процес, коли після перемог знижується воля до бою. Історія не раз доводила, що перемога часто приносить самозаспокоєння, а поразка - здатність мислити, змінюватися, рости. Саме це сталося з британською армією в Північній Африці під час Другої світової: після перемоги вона втратила запал, і лише після гірких втрат повернулася справжня рішучість. 
Ми, українці, нині стоїмо на цьому ж історичному рубежі. Наша початкова єдність, черги до військкоматів, хвиля добровольців, самоорганізація суспільства - усе це було проявом найвищого бойового духу. Але з часом ми почали жити у двох реальностях - фронту і тилу, де війна сприймається як фон, як втомлива новина, а не як спільна боротьба. 
На фронті ж ситуація далека від ідеалу. Попри всі зусилля, війська не завжди мають достатньо необхідного - дронів, обладнання, боєприпасів, мін. Так, військовим майже завжди буде всього замало. Але… Командири бригад і батальйонів змушені витрачати більшу частину свого часу не на планування бою чи управління, а на пошук можливостей забезпечити підрозділи найнеобхіднішим. 

Понад 200 діб без заміни… Це не може тривати безкінечно 
Часто вони самі налагоджують те, що мали б отримувати централізовано: придбання, пошук безпілотників чи інших засобів, ремонт техніки, виготовлення мін. Також вони роблять надлюдське, щоб утримати боєздатність і зберегти життя своїх людей. Наші воїни виконують завдання на лінії бойового зіткнення часто понад 200 діб без заміни. Але це не може тривати безкінечно. Система повинна підхопити їхні зусилля, не дозволяючи виснаженню перетворитися на норму. 

Без нової системи підготовки, навіть найвищий героїзм буде неефективним 
До цього додається ще одна глибока проблема - кадрова. Система підготовки кадрів часто не забезпечує потрібного рівня професійності. Є чимало командирів, інших офіцерів, які формально мають посади, але не мають достатньої підготовки, щоб вести сучасну війну, мислити системно, працювати з технологіями. Це не їхня провина, це наслідок системи, яка не встигла перебудуватися під нові вимоги війни. Ми повинні відверто сказати: без нової системи підготовки, без якісного, найкращого лідерства, без реальної професіоналізації війська навіть найвищий героїзм буде витрачений неефективно. 
Навіть найсильніший дух має межу. Зусиль командирів і воїнів часто недостатньо, щоб підтримувати моральний дух на потрібному рівні, коли тил живе в іншому ритмі. І тут знову доречні слова Клаузевіца: бойовий дух визначається не стільки успіхом, скільки волею до боротьби. Без цієї волі навіть переможні армії поступово втрачають силу, а натомість приходить обережність, звичка до оборони, страх перед ризиком. 

Не можна застрягати у системі, яка не стимулює глибокі зміни 
Армія потребує правди, а не пафосу. Ми аналізуємо супутникові знімки, вивчаємо звіти, спілкуємося з військовими, щоб чесно сказати, де армія сильна, а де потрібні зміни. Наша критика - це не зрада, а турбота. Кожна наша рекомендація може врятувати життя українських воїнів. Підтримайте нас, щоб ЗСУ стали кращими. 
Росія зробила висновки зі своїх поразок. Вона перебудувала систему мобілізації, оновила управління, налагодила виробництво озброєнь. Її воєнна машина стала більш раціональною, хоч і залишається злочинною. Тому нам не можна застрягати у звичному колі рішень, у системі, яка не стимулює глибокі, ефективні зміни. 
Попередні успіхи, якщо вони не стають стимулом для розвитку, стають отрутою. Вони створюють ілюзію, що все зроблено правильно, що ми вже довели свою силу. Але саме в цей момент починається занепад. Так було з Ізраїлем після 1967 року, коли сліпа віра у власну непереможність закрила очі на вразливості. І лише поразка 1973 року змусила ізраїльтян реформувати армію, посилити піхоту, перебудувати оборону й у результаті стати сильнішими. 
Поразка - жорсткий, але чесний учитель. Вона руйнує ілюзії, змушує мислити, прибирає тих, хто не здатен брати відповідальність. Ми маємо усвідомити, що головна небезпека для України - це не тільки ворог зовні, а й внутрішнє самозаспокоєння, втрата волі, небажання змінюватися. 

Війна – не лише поле бою, це стан нації 
Сьогодні наша сила - не лише в хоробрості солдатів, а в готовності суспільства знову мобілізуватися розумом, працею, відповідальністю. Бо війна - це не лише поле бою, це стан нації. І якщо ми хочемо вистояти, то маємо перейти від реакції до дії: 
- переглянути свої звички, вчитися мислити стратегічно; 
- об’єднати політику, економіку й культуру навколо спільної мети; 
- знайти у війську найкращих, найспроможніших офіцерів та призначити їх на командирські посади - від рот, до бригад і вище; 
- формувати нову систему якісної підготовки офіцерів, сержантів, солдат; 
- зміцнювати горизонтальні зв’язки між армією, наукою, виробництвом, суспільством. 

Кожен має зробити внесок. Інакше втратимо те, що вибороли кров’ю 
Ми повинні визнати, що командування - це не посада, а процес постійного навчання. Що тил - це не спокій, а підтримка. Що кожен із нас, на своєму місці, може зробити внесок - у безпілотник, у підготовку, у чесність із самими собою. Інакше ми ризикуємо втратити те, що вибороли кров’ю. 

Попередні перемоги не гарантують наступних 
Ми маємо зробити головний висновок: попередні перемоги не гарантують майбутніх. Їх гарантує лише готовність учитися, адаптуватися й змінювати себе. І якщо ворог сьогодні навчається швидше - це виклик для нас, а не вирок. 
Україна має шанс. Але лише тоді, коли ми зрозуміємо, що війна не закінчується там, де не чути вибухів. Вона триває в кожному рішенні, у кожній байдужості, у кожному виборі між зручністю і відповідальністю. І якщо ми оберемо друге, ми переможемо не лише на фронті, а й у собі. 

Сергій СОБКО, 
бригадний генерал ЗСУ, Герой України (Texty.org.ua) 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували