– Бориславе Микитовичу, тоді вдалося налагодити нові зав’язки?  

– Вдавалося, поки були відкриті кордони з Польщею. Тоді ми возили в Балтійські країни ярий пивоварний ячмінь. А до Польщі – ріпак, пшеницю. Ми ж маємо п’ять фур і було вигідно возити. Я не знаю, чого тій Польщі бракує. Фактично, вони ж на нас заробляла. Дуже заробляла. І порти, і навіть фермери. Я до одного возив пшеницю, бо у них немає такої якісної, як у нас. У них переважно фуражна… 

– Їм і тепер пропонують заробляти на українській продукції, організовуючи в себе переробні підприємства… 

– Так. Я пригадую, що коли ми привозили зерно своїми машинами, вони відразу перевантажували і везли далі. І на тому теж заробляли. Але нині хтось ними маніпулює. 

– Кажуть, «рука москви»… 

– І я так вважаю, бо вони самі собі не вороги, аби втрачати заробіток. Того, що вони виробляють на українському кордоні, не розуміє світ. Наприклад, уже цього року ми везли в Литву пивоварний ячмінь. Документи справні, машини опломбовані, податки платимо, за дороги платимо, там заправляємося, і в магазинах їжу купуємо. Але ж ні – блокують… Ми навіть не виконали контракту з балтійцями. 
Або візьміть ту ж солярку, яку транспортуємо з країн Балтії. Блокада польського кордону змушує нас повертатися інколи  аж через Чоп, виходить «круг» до 1000 км. А це дуже накладно для української економіка, для аграріїв. Мали б поляки зрозуміти, а ні…  

– Чи можемо говорити про обсяги, які вивозили на експорт?  

– Два роки тому, коли на польських кордонах було все нормально, ми вивозили 1,5 тис. т ріпаку. І весь – до Польщі. Там є свій завод із переробки і вони тоді платили по 535 євро за тонну. І це було вигідно і нам, і полякам. А нині за 300–320 євро важко продати.  

Тепер возимо кукурудзу в Констанцу (Румунія), машина поки перетне кордон через Порубне (Чернівецька митниця), 10–12 днів доводиться стояти в електронній черзі.  

У Болгарію відправляємо соняшник. Маємо експортний контракт, виробили ліцензію в міністерстві економіки на соняшник, бо в Болгарії встановлено ліміти. У нас така ліцензія є. І якщо маємо на зворотному шляху якийсь вантаж, аби не гнати фуру порожняком, виходить нормально. 

– Ви казали, що раніше возили продукцію в порти Великої Одеси. Нині уже відновив роботу морський коридор під контролем України. Не намагалися возити продукцію туди? 

–  Ні. Просто боїмося, бо там тривають постійні обстріли. От і днями росія завдали ракетного удару по морському порту «Південний», постраждала портова інфраструктура, є загорання зерна, потерпілі. Обстріли припортової інфраструктури вплинули на зменшення обсягів розвантаження зерна в портах «Великої Одеси»… Тобто існує ризик втратити продукцію. 

– Аби менше вивозити, про переробку ви не думали? 

– Відверто кажучи, думав збудувати якийсь олійний комбінат – переробляти сою, соняшник… Ну, але війна зруйнувала всі плани. От навіть почали робити ремонт адміністративного приміщення, частину зробили, але почалася війна і поки що  припинили всі роботи. Просто не вистачає коштів.  

– А яка культура була минулого сезону найприбутковішою? 

– Нормальні прибутки дав цукровий буряк. Хоча це і високозатратна культура, але затрати окуповуються. Ще дав певні дивіденди соняшник. Сої ми не сіємо, а горох – зелений. І ціни на нього нормальні. Ми його теж возимо до Польщі, бо поляки цю продукцію не блокують, приймають. Тобто те, що їм вигідно, вони на митниці пропускають. І за кордоном, і в Україні на нього ціни нормальні, тому горох сіємо постійно. 

– Враховуючи проблеми зі збутом, ви цього року якось скоригували сівозміни?  

– Якщо коротко, не змінювали майже нічого. Річ у тім, що у нас ще є тваринництво і нам потрібні корми. Тому сіємо і силосну кукурудзу, і люцерну, і конюшину. І навіть, якщо не вигідно торгувати зерном, воно потрібне на корм для худоби. Наше господарство багатогалузеве, тому сівозміни майже не змінюємо.  

– Чи можете сказати скільки  і чого вже посіяли цієї весни? 

– Вже зійшли ячмінь, горох, буряк, а соняшник ще в землі. Маємо озимий ріпак, озимої пшениці майже 650 га і так з року в рік. Озимого ячменю лише 60 га, бо використовуємо його переважно на корми. Ярого ячменю – десь 230 га, соняшнику – 300 га, кукурудзи плануємо сіяти до 600 га, зокрема, 150 силосної.  

– А скільки у вас працює людей? 

– На 2,5 тис. га орендованої землі маємо в середньому 70 працівників. Платимо постійно зарплату, всі податки. Великих проблем із працівниками нема. 

– Навіть під  час мобілізації? 

– Ну, трішки відчутно, але нині спеціалісти універсальні, техніка вся нова і високопродуктивна… Труднувато, але ми розуміємо, що триває війна. Тому і водії, і трактористи один одного підмінюють. Мусимо виходити з ситуації… Так, ми можемо нарікати на ТЦК, але з іншого боку, а що робити, хтось мусить і воювати. Бо подивіться, що ті фашисти виробляють на Сході і Півдні України, а уявляєте, що буде, коли, не дай, Боже, прийдуть сюди… Тому мусимо берегти те, що маємо, і допомагати ЗСУ. 

– ТзОВ «Славутич» – найкрупніше підприємство на території старостинського округу і, напевне, до вас часто звертаються за допомогою?   

– Якщо відверто, майже нема такого дня, аби хтось не звертався: і військові, і волонтери, і звичайні люди, бо в кожного можуть бути складні ситуації. Коли йдеться про допомогу ЗСУ, таке навіть не обговорюється. І купуємо автомобілі (придбали 4 машини і свої віддали на фронт), і ремонтуємо, і шукаємо до них колеса. Допомагаємо і продуктами харчування. Раніше щотижня по 2–3 буси возили допомогу на фронт. Нині трохи менше. Хіба перед Паскою формуватимуть вантаж. Ми розуміємо, що Україну треба рятувати спільними зусиллями.  

– На вулиці дощ… Ви, як досвідчений аграрій, що можете про це сказати?  

– Колись казали: якщо падає дощ, це не дощ, а мільйони.  Загалом це добре, бо весна ще не пізня. І вологи в загальному якраз вистачає. Тим більше, що фактично ми вже все посіяли, залишилася кукурудза. А от гречку, чесно кажучи, досі не переконаний, чи її потрібно сіяти. Просто маємо ще свою пасіку, 100 вуликів, мусимо вирощувати й медоносні рослини… Багата наша Україна, все є, все росте… Одна проблема – всі зазіхають на наші багатства. І щоб ми просто були рабами… 

– У природі буває так: то дощ, то блисне сонце… А в житті ви бачите якийсь просвіток? 

– Я не хочу виглядати песимістом, але дуже прагну, аби хоч наші внуки жили в нормальній державі, без війни. І якщо ми тепер не отримаємо допомоги, якщо припинимо боротьбу і не здобудемо перемогу, то я далі не розумію, як будемо жити. Тому потрібно докласти максимум зусиль, віддати для перемоги все… І зберегти Україну.  

Василь ТОМИН
Світлина Ярослава СТАРЕПРАВА 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували