1. Оберігай свою тілесну й душевну чистоту.  

Вмиваємо тіло щоднини, а душу? Оті нервові накипи, незгойні болі, образи, приниження. Носимо їх у собі мов камені. Є ще й інший бік медалі – приниження нами інших. Дуже часто випадково, незаслужено, несправедливо. Як заслонити себе від цього? Як оберегти власну честь і достойність? Утиски вас чи вами когось приносить психологічні рани. Вони невидимі, але дуже болючі. Втрата віри у себе та в інших людей переходить у апатію, збайдужіння а то й відчай. Не піддавайтеся цьому. Якщо хтось вас прагне принизити – зупиніть його своєю рішучістю і переконанням: «Будь ласка, не розмовляй зі мною таким тоном». Водночас красиві слова та зовнішня врода не завше є ознаками правдивості та духовної чистоти. Не входьте в суперечку з нахабою чи дурнем, бо таким  вас і бачитимуть. Станьте на голову вище за нього. Навчіться, нарешті, говорити «ні!» – це порятує від багатьох неприємностей. Якщо ви душевно чистий, жоден бруд не пристане. Бережіть свою честь, будьте всюди і завжди собою й тоді повагу до вас ніхто не зможе заплямити ніякими плітками чи образами. А ще полюбіть своє тіло, бо воно цього заслужило. Не думайте, що це я лише вам таке рекомендую – собі теж!  

2. Труднощі для того, аби їх долати. 

Знову невдача. Як складно дається ця робота. Знову спіткнувся на тому ж самому. Скільки разів стикалися із подібними проблемами? Лише подолали одні, а вже нові очікують. І так щодня, кожного року, усе життя. Спотикатимемося та падатимемо постійно, як маленька дитина, що вчиться робити перші кроки. Але, якщо вона цього не подолає та не буде знов і знов ставати на ноги, то так й не навчиться ходити. Долати перепони це закономірно, бо вони є уроками, знаками на дорожній карті нашої долі. Падати, набивати ґулі, робити правильні висновки, програвати наперед можливість повтору подібних ситуацій і далі наполегливо просуватися до мети. Лише така форма реакції на труднощі є запорукою успіху. Це необхідно кожній людині, родині, громаді, кожній державі. Тактичні досягнення мають слугувати інструментом для вирішення стратегічних завдань. Якщо ж кожен починає із чистого листа, не бере до уваги досвід й надбання попередників, руйнує та зневажає традиції, звичаї та все набуте, наново починає будувати кар’єру, сім’ю чи державу – це марнотратство часу, це стагнація поколінь, це топтання болота на одному місці. Наполегливість –  дорога поступу, а лінивство шлях приречених. Кожен може помилитися, але не повторюйте помилок і цінуйте все, чим володієте. Для багатьох мати ваші дари та надбання було би за щастя. Не бійтеся спіткнутися – бійтеся стати каменем спотикання для когось. 

3. Насолоджуйтеся читанням. 

Читати – рівнозначно гамуванню спраги. Пригадайте, який вигляд мають бджолині соти. Кожен із них очікує наповнення медом. Отаким нектаром стає і чтиво, бо наповнює наш мозок, його скарбнички інформацією, яка стане потрібною, може, раз у житті, а може, уже через хвилинку, а потім ще і ще. Підніміться думкою над тими сотами й побачите можливості вибору. Читання, це ліки для позбавлення вас від непотрібної зайвини та головного болю. Однак поміж друкованої гущавини варто шукати не сухостої, а живі древа пізнання. Неначитаний – це пустоцвіт. Читання дає змогу створити своєрідне сито знань, через яке у мозок не потрапить ні полова, ані бруд. Це своєрідний фільтр, який очищає від іржі, фальші, словоблудства. Знання дадуть нам змогу  приймати мудрі рішення.  Саме вони, а не президент чи начальник, не забобони чи «одна бабка казала». На відміну від смартфонів і телевізії книга є скарбницею, а не сміттєзвалищем. У варіантах вибору рішення завше приймаємо варіант із тих, які вже заклали у свій мозок. А коли там порожньо? Коли там один мотлох – тоді з чого вибирати?  А часто той вибір є визначальним для подальшої долі, для подальшого життя. І стоїмо в ступорі, або вибираєм із гори бід найменшу… Читати, це збагачувати свою мову океаном слів, це вміння вести дискусію, це спосіб стати цікавим для інших. Згадайте давню мудрість –  «Люди скаржаться на відсутність грошей, але мало хто на відсутність розуму». Але без розуму й грошей катма. Якось так.  

4. Відрізняй цінність від ціни. 

Праця становить частину твого життя. Життя – найцінніше, що нам дарував Господь. За працю отримуємо оплату. За життя  сплачуємо своїми діяннями. Все перебуває у взаємозв’язку. Щоби зробити щось вартісне, потрібні вміння й знання, матеріали і час, фізичні та розумові зусилля. Чи цінуємо ми чиюсь працю та чи цінують інші нашу? На жаль, не завше. Рівно ж, довкола є цінності як матеріальні так і духовні. Коли перші мають критерії чи параметри оцінки, другі вимірюються почуттями, емоціями, ставленням. Скільки кілограм важить радість, який діаметр болю, скільки кубометрів уваги несете в душі? Скажете, абсурдні порівняння. А хіба нинішні  «ждуни» не продають честь за срібняки, а «фальш-патріоти» життя своє купують життям інших? Марнотратство й скупість, корупція і жертовність, розтринькування грошей властиве як окремій людині так і державі, от лише розміри не співставні. Часто поняття затишку підмінюємо поняттям розкоші. Померти на мішку із доларами чи в обіймах коханої, зовсім різні стани за сутністю. Є вислів – гроші на вітер. У потребі нагромадження немає межі. Водночас цінуймо свою працю та свій талант. Час на них взято за рахунок вашого життя. Не ставаймо дешевими – станьмо цінними.  

5. Іспити сумління. 

Наші думки наче б то ніхто не знає, не може «пришити» до якоїсь справи чи нагородити за них. То суто ваш світ, точніше – ваш Всесвіт, але… Є ще дивовижний цензор у нас самих під назвою Сумління. Воно очікує, не дає спокою, спить, рве серце. Воно зіслане Богом кожному  як контрольний дзвінок, сигнал попередження, останній шанс. І я, і ви можете будь-якої миті чи будь-де вчинити щось наперекір йому. Вигідна пропозиція, можливість кар’єрного сходження, вдоволення природних інстинктів тощо. Найчастіше, це продатися за щось, себто – шлях Юди. Один раз сказав неправду і вона «пройшла». Отже, можна ще разочок, а потім ще і ще… Обман стає спочатку вашим спільником, потім засобом, а врешті володарем ваших наступних кроків. Ви у нього «на гачку». Сказати неправду і не сказати правди – це різні рішення. Спочатку напліткували на когось, намарнословили, звели наклеп, згодом вже й забули, що саме мовилось, але каятися не хочеться, врешті усвідомлюємо содіяне та… запізно. А життя минуло, і люди побачили вас справжнього, проте відмитися як Пилат, уже не виходить. І тоді зостаєтеся наодинці із Сумлінням, яке роз’їдає ваш мозок, робить вас вигнанцем. Чи є порятунок від цього стану? Звичайно. Говоріть про людину з повагою, відзначайте його добрі риси та справи. І тоді він розкрилиться, повірить у себе, наяву стане таким, яким ви його змалювали у своїх побажаннях. І відповість взаємністю. Вмійте вибрати справжніх друзів і станьте справжнім другом для інших. «Що посієш, те й пожнеш!» Все вельми просто. Хіба не так?  

6. Старість чекає кожного. 

Літа як хранителі ваших кроків. Йдучи дорогою життя – зоставляємо сліди. Одні достойні як ліки, а інші болючі як рани.  Потім зостаєтеся наодинці з ними.  Знання наші базуються на досвіді, який настає з віком. Старші люди перепроживають своє минуле, «просівають» через оцінку наслідків, їхній розум викристалізовується у мудрість. Вони стають носіями великого обсягу знань й готові ділитися із вами цими дорогоцінними перлинками, прагнуть захистити вас від намарних блукань, ладні подати руку та вказати на шлях істини, але… Але вони для вас «прожитий матеріал», «предки», «старйо». Вам нецікаві їх роздуми, вас дратують їхні повчання, вами оволодіває відраза до їх безпорадності, слабостей і забаганок. Старші прагнуть економити ваш час пошуків, застерегти від помилок, підказати напрям вашої успішності.  Старість не всім дарована – це як нагорода за достойне проживання. Деградація починається з того, що ми не хочемо прислухатися до іншої думки чи пропозицій. Нам порада у ґуглі цікавіша, аніж порада дідуся чи бабусі. Згодом стаємо вже не користувачами смартфонів, а їх прислужниками. Світ стає штучним: штучні квіти, штучні почуття, штучні продукти, штучний інтелект. Ми цураємося мудрості старійшин, забуваючи, що мудрих виховують мудреці. Найвища вартісність і мудрість життя полягає в тому, щоби передати у надійні руки набуті знання й досвід, бо вони згодом помруть разом із нами. Встигнути зробити, це і є зоставити ціннісний слід на дорозі життя. Зробити щасливими тих, які йдуть слідом за вами. 

 
7. Сім Я. 

Людина за своєю природою одинока, але за своїми потребами шукає того чи ту, з ким йому легше долати перепони, кому він зможе приносити щасливі миті, на кого покладає свої сподівання і кому дарує свою любов. Людина, як дерево у саду –  квітне навесні, дарує плоди восени, сиротіє в обіймах морозів. Знайти супутника життя – чи не найважче завдання. Неправильний вибір зруйнує вас як особистість, спалить ваші пориви, скалічить ваші здібності чи таланти. Супутник життя – ваша опора і крила, але й ви маєте стати таким самим для нього. Не деформуйте своєю надлюбов’ю любимих вами людей. А це не так просто, бо потребує в чомусь поступатися своїми принципами, щось приймати не властиве собі. Справжня сім’я, це, власне, і є мудре та гармонійне поєднання тих семи порад і роздумів, про які нині ведемо мову. Одначе  маємо збагнути найважливіше – людина формується вже у лоні матері, всмоктує з її молоком почуття любові, бачить у стосунках батьків модель свого майбутнього світогляду, свого розуміння сімейних цінностей та істинного патріотизму. Дитячий садок, школа, університети лише шліфують алмаз, який приносите ви у світ. Але щоби засіяти ці високі почуття в серце та у вчинки дитини, самі маємо наповнити  свій розум, думки й дії чистотою та праведністю. Не забруднюймо уста вульгарщиною, не ставте хамство за спосіб здобування привілеїв, не робіть Мамону своїм богом. Любіть світ у його розмаїтті, засівайте це почуття щоденно в своїй родині й тоді Україна перетвориться в ту країну мрій, за яку нині борються й гинуть кращі її сини. Ось що хотів мовити вам, мої добрі друзі. До наступних зустрічей! 

Олег ГЕРМАН, 
заслужений діяч мистецтв України 
м. Тернопіль 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували