– Василю Івановичу, від імені наших читачів, а це здебільшого ваші земляки з Тернопілля, сердечно вітаю Вас із високою посадою. І відразу хочу запитати: чому добре відомий навіть за межами України ЛНАУ перейменували на Львівський національний університет природокористування? 

– Наш університет,  заснований 1856 року, є одним із найдавніших в Україні аграрних навчальних закладів. Спочатку у Дублянах була створена Рільнича школа, яка швидко стала вищим навчальним закладом, якому у 1901 році за Австро-Угорщини було надано статус Академії рільництва. Наукові школи, сформовані в цій академії,  були відомі в усій Європі. Певний період освітньо-науковий осередок функціонував як рільничо-лісовий факультет Львівської політехніки, на базі якого у 1946 році було створено Львівський сільськогосподарський інститут. За незалежної України вдалося відродити давні традиції високої аграрної школи та її світову славу. У 1996 році наш заклад став державним університетом, у 2008 році – національним, а 2021 року його перейменовано на Львівський національний університет природокористування. Це передусім пов’язано із розширенням сфер діяльності університету. 

– Та попри перейменування сільськогосподарський профіль у виші, очевидно, домінує. Яких фахівців готує університет для аграрної галузі?

–  Нині ми передусім думаємо, що можемо запропонувати нашій державі у воєнний і повоєнний час, коли перспективними будуть мілітарно-технологічний, аграрний, будівельний та ІТ-напрями. Попри жахливі наслідки війни, Україна спроможна відновити свою аграрну потугу. І тому якісна підготовка фахівців аграрної сфери (агрономів, садівників, овочівників, екологів, інженерів-механіків, землевпорядників, економістів тощо) набуває особливої ваги. Одним із перспективних напрямів, який передбачає використання інноваційних технологій задля покращення якості врожаю, є точне землеробство. Щоби працювати у цій системі, фахівець має мати добрі знання  щодо функціонування малої аграрної авіації, а сьогодні – це передусім дрони. Ми наповнюємо наші навчальні програми так, щоби студенти отримували щодо цих сучасних напрямів і теоретичні знання, і практичні навики. Важливо, що такі знання випускник зможе застосувати також, якщо вирішить пов’язати своє життя з оборонною сферою. Університет готує інженерів-енергетиків, яких навчаємо  як працювати в екстремальних умовах атак ворога на енергетичну структуру та як її захищати у майбутньому. Війна завдала жахливої шкоди нашому довкіллю, розробляти і втілювати в життя плани з його відновлення зможуть в майбутньому фахівці-екологи, яких готує наш навчальний заклад. А відбудова України після перемоги потребуватиме висококваліфікованих будівельників та архітекторів, які теж у нас навчаються. В університеті відкриті спеціальності, які стосуються ІТ-сфери. У нашому виші  готують також майбутніх правників. 

– Наскільки активно університет розвиває міжнародну наукову діяльність? 

– Міжнародна наукова діяльність – один із найважливіших пріоритетів університету на сучасному етапі. Нині у нас підписано 55 договорів про співпрацю із закордонними освітніми та науковими інституціями із 20 країн світу, зокрема, Польщі,  Німеччини, Італії, США, Австрії. Ведуться активні переговори з університетським середовищем Норвегії. В університеті започатковано і вже у грудні проведено перший Форум інноваційних ідей, який має на меті генерувати тематику освітньо-наукових проєктів і розглядати питання формування відповідних науково-дослідних команд. Важливою подією стало відкриття на базі ЛНУП Центру підтримки технологій та інновацій завдяки підписанню Угоди з «Українським національним офісом  інтелектуальної власності та інновацій» тощо. 

– Чи вдається науковій спільноті університету поєднувати сучасні підходи до аграрного мистецтва з безцінним досвідом, який свого часу розвивав і пропагував відомий кооператор, ідеолог і практик суспільної агрономії в Галичині Євген Храпливий? 

– Ідеї славетного представника Тернопільщини Євгена Храпливого в нашому університеті шанують, вивчають і популяризують. У нас функціонує Музей Євгена Храпливого, його іменем названа кафедра менеджменту, яка одним із своїх завдань бачить поєднання основ класичної академічної освіти і нових тенденцій сучасної економічної науки. Його підходи до організації аграрного виробництва  досі мають певну актуальність і донині ми їх  використовуємо. 

– Які практичні розробки науковців університету Ви б порадили керівникам агропідприємств, фермерам чи одноосібникам?  

– Гадаю, варто згадати про розробки наших учених, які займаються удосконаленням елементів технологій вирощування сільськогосподарських культур (польових, плодових, овочевих, енергетичних). Окрім цього, наша наукова спільнота займається розробленням системи управління формуванням продуктивності агроценозів, адаптованих до змін клімату на основі оцінки стану природних і штучних екосистем західного регіону України; механізмів забезпечення інноваційного розвитку аграрного сектора економіки та сільських територій; механізмів забезпечення збалансованого використання земель у контексті просторового розвитку територій; ефективних технологій і конструкцій у будівництві та архітектурі села; інноваційно-інформаційних, проєктно-керованих, ресурсоощадних систем, технологій і технічних засобів для агропромислового виробництва та його енергозабезпечення. 

  
– Які особливості діяльності університету в умовах воєнного стану? Чи має колектив вишу можливість підтримувати ЗСУ? 

– Допомогу ЗСУ наш колектив вважає своїм святим обов’язком. Чимало випускників і студентів ЛНУП стали зі зброєю в руках на захист рідної землі, а весь колектив активно займається волонтерською діяльністю. Акумульовані завдяки благодійним внескам наших викладачів кошти скеровуємо на запити конкретним підрозділам ЗСУ. Наприклад, тепер ремонтуємо (а це досить коштовний ремонт) машину для однієї з військових частин. Маємо низку інших ініціатив, які розголошувати не варто. 

– На рівні профільного міністерства йдеться про доцільність укрупнення окремих ВНЗ. Чи не стосується це вашого вишу? 

– Ми не боїмося змін, бо відчуваємо себе сильним конкурентним закладом, спроможним переборювати труднощі в розвитку та вирішувати складні завдання, покладені на систему вищої освіти. Звісно, ми прагнемо зберегти свою окремішність, але, виходячи із запропонованих правил гри, підтримаємо освітній ландшафт держави. 

– Свого часу ваш виш закінчили легендарний академік хлібної ниви Антон Білик, який півстоліття очолює агропідприємство «Іванівське» на Теребовлянщині, його імениті колеги з Тернопільщини Володимир Крупніцький, Юрій Пудлик, Зіновій Дольний, інші. Цікаво, чи нині у львівському виші навчаються майбутні хлібороби з наших теренів? 

– Ми гордимося такими випускниками, практикуємо зустрічі з ними і узагальнюємо досвід їхньої хліборобської науки. А щодо студентів із Тернопільщини, їх чимало. Скажімо, тільки на факультеті агротехнологій та екології нині навчається понад 70 осіб. 

– На шпальтах «Сільського господаря» розгорнулася дискусія про розвиток тваринництва та виробництва органіки для поліпшення структури ґрунту. Що Ви, як фахівець ґрунтознавства, можете сказати з цього приводу?  

– Нестача органіки – загальнодержавна проблема. За статистикою, нині маємо в середньому 0,6 тонни гною на гектар поля, а це у 20(!) разів менше від потреби для сучасного сільськогосподарського виробництва. Тривогу викликає і дорожнеча мінеральних добрив. Паритет цін не на користь сільгосппродукції. Тому аграрії нині широко використовують нестандартні підходи. Наприклад, зароблення у ґрунт післяжнивних рештків, управління ними (деструкція).  Актуальні сидерати та інші природні інструменти. І все ж органіка у поліпшенні структури ґрунту і підвищення врожайності сільгоспкультур відіграє визначальну роль. А звідси висновок: дуже добре, що аграрії збільшують кількість ВРХ і відповідно зростає виробництво органіки. І приємно, що Тернопільщина у цьому плані є прикладом для аграріїв усієї держави. 

– На базі компанії «Агропродсервіс» функціонує навчальний курс «Агросфера» для старшокласників. У цьому зв’язку університет і компанія уклали договір про співпрацю. Як Ви оцінюєте такі профорієнтаційні ініціативи «Агропродсервісу»? 

– Згадану вами компанію (і не тільки, ми співпрацюємо з низкою агровиробників) вважаємо ключовими партнерами у підготовці кадрів. Їх залучаємо до експертизи освітніх програм, формування матеріально-технічної бази вишу. Адже підготовка якісного фахівця – це спільна зацікавленість і відповідальність університету та агропідприємств. Тож така профорієнтаційна ініціатива компанії «Агропродсервіс» заслуговує високої похвали. Це можна тільки вітати і поширювати серед інших роботодавців. 

– Принагідно, які аргументи можете навести, аби абітурієнти вступали до вашого вишу? 

– Ми готуємо фахівців престижних професій, які після нашої перемоги відбудовуватимуть Україну та утверджуватимуть її майбутнє в колі вільних європейських народів. Студентська молодь університету виростає на прикладі життя і чину нашого славетного студента Степана Бандери. Молоді люди потрапляють у дружну студентську сім’ю та інноваційне академічне середовище, де плекають високі духовні та патріотичні цінності, навчання відбувається в сучасних лабораторіях та аудиторіях. Здобуті знання та практичні навички дають змогу нашим випускникам працювати у важливих сферах економіки та виробництва.  

– Що спонукало Вас пов’язати свою життєву і наукову долю з містом Лева? 

– Після школи мати хотіла, щоб я вступав до Чернівецького медичного, або до Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту. Але визначальними у моїх роздумах були слова батька: «У Львові сильніші викладачі і там ти не тільки станеш хорошим спеціалістом, а й українцем». І коли я вступив у Львівський сільськогосподарський інститут, а це ще були радянські часи, то пошепки довідався, що тут навчався Провідник ОУН Степан Бандера. У перші дні незалежної України піднімали національний прапор, знімали з постаментів комуністичних ідолів і я зрозумів, що мій батько мав рацію. 

Отже, я закінчив наш, тоді Львівський сільськогосподарський інститут у 1991 році за спеціальністю «Агрономія». Починаючи з 2000 року, тут  працював, набув досвіду роботи на різних посадах. З 2003-го очолював кафедру агрохімії та ґрунтознавства. Згодом  працював начальником навчальної частини університету,  проректором із наукової роботи, деканом факультету агротехнологій та екології. Тут навчалися моя дружина і донька. Сподіваюся, що тут навчатимуться мої онуки.  

– А що єднає Вас із рідним селом Поділля на Заліщанщині. Односельці, які про Вас гарно відгукуються, кажуть, що Ви туди нерідко навідуєтеся… 

– Із рідним селом мене поєднують передусім його працьовиті люди, їх мелодійна говірка. На жаль, мої діти і внуки вже так говорити не будуть. 
Пригадую, у 1998 році я побував на святі молодого вина в Австрії. Там молоді люди з книжечок співали 17 пісень. Коли мені дали слово, я виконав 50 (!) українських народних пісень. Після того австрійці зі мною хотіли фотографуватися, бо гадали, що я людина з енциклопедичними знаннями. А я був лише одним із моїх односельців, які всі ці пісні знають і співають. Словом,  рідне село – це чудова аура, неймовірний колорит, атмосфера і незабутні традиції. Тому невипадково мені часто сниться рідне Поділля.  

А найбільше з рідним селом єднають могили світлої пам’яті моїх батьків. 

– І похідне запитання. У чому полягає феномен управлінських кадрів із Тернопільщини, які нерідко обіймають найвищі державні та самоврядні посади Львівщини, очолюють провідні виші. Назву лише кілька прізвищ: Степан Стояновський, Ігор Юхновський, Мирослав Сеник, Микола Кміть, Михайло Цимбалюк, Олег Синютка, Володимир Снітинський... 

– Українська земля багата на таланти, тернопільська – особливо, адже подарувала світові та нашій державі чимало видатних особистостей, які вміло розкривають свої таланти, мабуть, тому, що не поривають зв’язків зі своєю малою батьківщиною, з енергії якої черпають сили. 
Така приємна закономірність існує, але робити тут якісь висновки не маю морального права. Можу тільки сказати, що більшість із цих особистостей знаю особисто. Кожному з них притаманні широка ерудиція, виняткова працелюбність і вміння вибудовувати людські стосунки, наприклад так, як це робив попередній багатолітній ректор нашого університету Володимир Васильович Снітинський, який мене дуже багато чого навчив у житті і якого я дуже шаную і поважаю. 

– Очевидно, Ви маєте свій погляд на майбутнє сільського господарства в Україні з урахуванням бажання вітчизняних аграріїв вийти на ринки Європи, з блокуванням агресором Чорного моря і проблемами на кордонах із сусідніми державами... 

– Попри всі перешкоди, Україна нині є ключовим гравцем у глобальній системі забезпечення продовольством у світі. Тут зіткнулися інтереси уже навіть континентів. За нами уважно спостерігає Південно-Східна Азія. Тільки почалася війна, Африка опинилася на межі голоду. Та й росія запхала сюди свій брудний чобіт значною мірою і через те, що серед іншого бачить в Україні серйозного конкурента на світовому продовольчому ринку.  
А висновок з цього однозначний: якщо навіть в умовах війни Україна лякає своїм аграрним потенціалом близьких і далеких сусідів, то в поствоєнний період роль України, як житниці кількох континентів, тільки зростатиме. 

 
– І на завершення. Відомо, що на початку року російський агресор атакував один із університетський корпусів. Розкажіть про це детальніше. 

– Атака російського агресора на наш університет відбулася 1 січня. Ворожі БпЛА завдали значних руйнувань одному із найстаріших корпусів нашого навчального закладу, який є пам’яткою архітектури місцевого значення та в якому свого часу навчався Провідник українського національно-визвольного руху ХХ ст. Степан Бандера. Ця атака засвідчила, що навіть згадка про нього викликає у ворога панічний страх і ненависть. Тому агресор атакував саме історичний академічний корпус, в якому навчався Степан Бандера, в день 115-ї річниці від дня його народження. Руйнування унеможливили проведення занять у цьому корпусі. На його відновлення розпочався благодійний збір коштів, до якого активно долучаються наші випускники і меценати. Користуючись нагодою, хочу подякувати усім, хто нас підтримує у таких непростих обставинах. Ця ворожа атака не зламала наш дух, а ще більше націлила на перемогу. Символічно, що пам’ятник Степанові Бандері, який встановлено неподалік історичного академічного корпусу, встояв під час ворожої атаки. І ми віримо, що вистоїть і переможе Україна! 

Розмовляв Богдан НОВОСЯДЛИЙ 

На світлинах: в.о. ректора В. І. ЛОПУШНЯК;  декан факультету агротехнологій та екології В. В. БАЛЬКОВСЬКИЙ і доцент кафедри генетики, селекції та захисту рослин О. М. АНДРУШКО серед старшокласників «Агросфери». 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували