На акації на подвір’ї Козаків – лелече гніздо. Цьогоріч там у пари вилупилися троє лелеченят. Бузько ходить під деревом, іноді вилазить на підвищення над погребом неподалік і звідти, змахнувши крилами, опускається на землю. Це, на жаль, увесь політ птаха.

  
Уперше бузько зимував у Плебанівці в 2020-му році. Птах вилупився в гнізді на подвір’ї в родини Козаків. Було четверо пташенят. А коли вони підросли та вчилися літати, одне лелеченя впало, зачепилося за гілку дерева, обірвавши частину крила. Господар знайшов пораненого молодого птаха, виходив його.  

– Лелеки живуть у нас майже  двадцять років. Спершу мали гніздо на ясені, а коли ясен упав, зробили  нове – на акації, – розповідає Володимир Матвійович. – Розквітне акація – лелеча родина ніби в букеті! А наш бузько ходить і ходить цілими днями під деревом. Літати не може. Останніми роками худоби не тримаю, тож хлів вільний, зробив тут для нього імпровізоване гніздо, відгородив його територію від курей, аби «не сварилися». Прилаштував інфрачервону лампу – все  як у теплих краях. Коли взимку плюсова температура, трохи випускаю його на вулицю. Бігає, махає крилами! В мороз гріється біля лампи і чекає потепління. Блисне сонечко навесні – бузько переселяється на вулицю. Прилітає його лелеча родина – заглядає. Лелеки не видають звуків, тільки клекочуть дзьобами. Вітаються!.. 

 
Кажуть, що лелеки будують гніздо на подвір’ї в добрих господарів. Птахи відчувають людську приязнь. У родини Козаків – затишне обійстя, а  Володимир Матвійович –  творча й багатогранна особистість. 

– Приємно, коли навесні над хатою кружляють лелеки! Після зими чекаю на їх повернення, – з теплом розповідає.  –  Моя родина за ці десятиліття полюбила лелек. Щоправда, від початку війни я сам на господарці,  споглядаю за пташиним життям. Дружина і донька за кордоном, син живе у Києві, волонтерить для ЗСУ. Війна змінила життя… Нині всі зусилля мешканців нашого села спрямовані на підтримку захисників. Готують і печуть на фронт, передають речі першої необхідності. Гуртуємося для добрих справ. 

– Володимиру Козаку в Теребовлянській громаді довірили бути старостою, тож старається робити все, що від нього залежить. Раніше понад десять років був сільським головою у Плебанівці. Більш як десять років працював у районній друкарні верстальником газети. Це була важка й відповідальна праця. Сучасні технології дають змогу  все робити на комп’ютері. Свого часу  був директором районної кіномережі, працював у будинку культури. Заочно здобув вищу освіту в Київській національній академії керівних кадрів культури і мистецтв України. У 2000-х роках допомагав організовувати концерти популярного гурту «Світозари». Його захоплення – музика. Закінчив музичну школу, грає на бас-гітарі. Жартує, що має  25 років стажу весільного музики. 

– В інтернеті є відео, як ми граємо на весіллі в Шманьківчиках на Чортківщині, – каже. – Але від початку вторгнення росії мені не до музики, гітара сумує. Від проголошення незалежності України вболіваю за наш народ. Деякий час обіймав посаду голови районної організації Народного руху України. В душі я – «чорноволівець». Мав змогу  бачитися і спілкуватися з нашим лідером В’ячеславом Чорноволом. На жаль, рано і трагічно закінчився його земний шлях. А міг би змінити хід історії. Можливо, все було б у нас по-іншому. Хоча розуміємо, що в росії – ненаситні імперські амбіції. Українці борються за свою свободу століттями. Віримо в перемогу України. Дякуємо нашим захисникам за їхню мужність і відданість! 

Іванна ГОШІЙ 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували