Незламна гілка роду Салевичів 

«Згадалося з дитинства  як журавлиний клин розколов небеса. Ще рання осінь була, а цей клин залишав невтомний, незагойний слід над землею. І слід цей невидимий треба зберегти до весни наступної, зберегти таїну любові до тих місць, над якими безкінечне небо... Саме в образі журавлиного ключа замкнулася наша любов до отчого краю, до болю прощання і радості з усім рідним, – поринув у минуле Василь Миколайович. – Багато доріг довелося пройти в житті, але тільки з роками зрозумів, що найбільше світла – від мами і батька. Їхню ласку і добро памʼятатиму вічно. Тому завжди кличуть мене до рідного села спогади дитинства». 

Він виростав у надзвичайній скромності. Його батьки – сільські трударі, які працювали в колгоспі, у власному господарстві, цінували зароблене, доглядали і виховували дітей. Василь виховувався у талановитій музичній родині. Батько його спочатку грав на цимбалах, а згодом – на скрипці і трубі. І привчив до цього й сина. Тож уже навчаючись у 8-му класі, Василь на корнеті вигравав у сільському клубі на танцях. Бувало, обидва і на весіллях були музикантами – заробляли на життя, адже статки були незначні. 

Бажання пізнати музичні інструменти, а головне – навчитися грати на них – привели Василя Миколайовича в Теребовлянське культосвітнє училище, де він ставав співаком завдяки своїм талановитим учителям. Він, зокрема, тепло розповідав про Ярослава Федоровича Оленчика, уродженця Касперівців, його активну людяну вдачу, вболівання за своїх студентів. Педагог радів творчому доробку Василя, що нині збагатив мистецьку творчість Слобожанщини і Тернопілля. 
 

Шана і слава гартуються в праці 

Виконавець багатьох пісень Василя Салевича, викладач Харківського університету культури, народний артист України Олег Дзюба про вихідця із Виноградного на одному з творчих вечорів сказав: «На Слобожанщині цей чоловік – диригент і композитор номер один». Така висока оцінка творчої діяльності Василя Миколайовича звучала від багатьох колег, друзів, учителів. І все це завдяки його сумлінній праці. 

– Вчитися мені хотілося завжди: і в училищі, і в інституті, а передусім у батьківській хаті, – знову поринув у спогади мій співбесідник. – Безперечно, велика заслуга в цьому незабутніх педагогів. За місяць до державних іспитів мій викладач Ярослав Оленчик сказав: «Василю, кисть, плече, передпліччя повинні працювати, коли граємо на фортепіано. Поклади на руку коробку сірників і працюй клавіатурою: якщо сірники впадуть – двері відчинені і можеш іти». Суворо сказав, але мовлене ним я памʼятаю донині. 

Ще будучи студентом у Харкові, Василь Салевич підпрацьовував художнім керівником хорових колективів. Життя змушувало заробляти гроші, хоч отримував підвищену стипендію.  

За активної участі Василя народжувалися перші пісенні колективи – «Юність», «Мелодія», рок-група. Про кожен із цих колективів диригент і композитор Салевич згадує із захопленням. А головне: скільки було мрій, сподівань і бажань творити українську пісню! Оці миті творчого життя закарбувалися в памʼяті і постали перед тисячами глядачів – людина дивовижної вдачі, великий працелюб! Життя дало йому талант, палке серце і щиру віру. 

Зорепад майстрів сцени 

Твори Василя Салевича сьогодні знають і виконують не тільки в Україні, а й у Франції, Ізраїлі, Словаччині, США, Канаді. У Харкові часто відбуваються довгоочікувані творчі вечори композитора і диригента хорового співу, заслуженого працівника культури України, нашого славного земляка Василя Салевича. Два відеопроєкти: «З Україною в серці» та «Україна в нас єдина» зафіксовані на компакт-дисках. Перший приурочений 55-річчю від дня народження пана Василя, другий – 60-річчю диригента і композитора та 25-літтю народного хору «Світанок».  

Дивлюся на монітор і стаю свідком цілої епохи самобутніх творчих колективів: «Сяйво», «Водограй», «Світанок». І всі вони удостоєні звання «Народний», кожен із них був окрасою творчих  вечорів. Звучали найвідоміші пісні – «Хата моя, біла хата», «Мальви квітнуть край вікна», «Батьківська хата»... Без цих хітів не обходиться ані свято, ані застілля в багатьох родинах.  

Незабутні враження залишилися в душі Василя Салевича і від фестивалю «Вогонь добра», на який з’їхалися хорові колективи зі Львова, Полтави, Вінниці, Івано-Франківська…  

Віхи долі Василя Миколайовича супроводжувалися чудовими відгуками, неперевершеними виконавцями і репертуарами пісень. А все тому, що на тексти багатьох поетів він писав музику. Композитор вважає їх своїми друзями, побратимами, а вони – його своїм творчим батьком. 

«Не можу не згадати ще один цікавий фестиваль у курортному Миргороді. Уявімо, там лише клуб – на 1080 місць! А в журі – Олександр Злотник, Степан Галябарда, Олександр Тищенко, Світлана Миргородська. Відомі люди! Я представив пісню «Ой ти, місяцю», яка дуже сподобалася членам журі. А в перерві Олександр Тищенко мене запитав: «Скільки ви працюєте?». Я відповів: «Ми ще «недоношені», як сказав наш головний лікар Олександр Сердюк. Нам тільки 8 місяців». 

Всюди, де ми представляли свою програму, отримували не тільки нагороди, симпатії глядачів. Ми завжди були окрилені творчою історією і славою нашого пісенного краю». 

Нині Василь Салевич музичним світлом огорнув край свій:  працює у Заліщицькому міському будинку народної творчості, дружить із місцевими поетами, шукає цікавих однодумців для творення нових пісень, наснагу для яких йому дає рідна прабатьківська земля.  

Ольга ЛИЧУК 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували