Університетське містечко Монс, в якому 30 років живе очільниця українок Бельгії, є столицею  провінції Ено у Валонії. У 2015 році воно мало статус європейської культурної столиці. Знамениту барокову дзвіницю–беффруа, яка перевищує 80 метрів, видно звідусюди. Вона не тільки включена в число об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а й вважається єдиною в країні дзвіницею, виконаною в стилі бароко. 

 
Пані Наталія каже, що колись тут було населення більше і українці сюди емігрували із окупованих радянською владою земель та працювали на шахтах. У 1945 році до Бельгії прибуло до 20 тисяч українців. Більшість з них були депортовані у Німеччину на примусові роботи у часи другої світової війни, а опісля, не сприйнявши окупаційного режиму, переїхали до Бельгії. Тоді ж  молоді хлопці й дівчата об’єдналися у громаду, щоби пережити разом часи адаптації. У 1948-му, на першому конгресі українців Бельгії, 18 жінок заявили про створення Об’єднання українок Бельгії.  

 
Сама Наталія прийшла в організацію у 90-их роках, як приїхала сюди із містечка Турка, що на Львівщині, після закінчення факультету іноземних мов Дрогобицького педінституту. 

 
- Із сорокових років за організацією залишилося ідейне підгрунтя, - говорить моя співрозмовниця. - Ще за часів радянського союзу наші люди проводили маніфестації перед посольствами срср. Завжди актуальними залишалися постулати з «Декалогу українського націоналіста»: не дозволити нікому плямити слави, ні честі нашої нації, пам'ятати про великі дні наших визвольних змагань, ненавистю і безоглядною боротьбою приймати ворогів нації. 

 
Ми зберігаємо та налагоджуємо нові зв’язки з міжнародними жіночими організаціями, доносимо світові правду про Україну. А нового досвіду протистояння ворогові набули з війною, яка розпочалася 2014 року. Ми проводили заходи,  збирали гроші. За них купували смаколики, теплий одяг, подарунки на свята для захисників, а також спальники, термобілизну, прилади нічного бачення. До повномасштабного вторгнення ворога ми вже працювали з волонтерами і воїнами з підрозділів, що були на передовій. На рахунки нашої організації не тільки люди надсилали гроші, а й великі організації до 25 тисяч євро(!). Ми мали списки потреб воїнів, закуповали все згідно з ними, чітко звітуючи за кожну копійку. Тільки за минулий рік отримали понад триста тисяч євро пожертв. І самі  збирали гроші на ярмарках, продавали булочки, мед, проводили барбекю з платним входом. Взяли участь у фестивалі хліба, організованому Єврокомісію, на якому наша домашня випічка стала фаворитом. 

У наших рядах дуже активні, завзяті членкині, а нещодавно, не менш ініціативні і працьовиті, влилися у наші ряди новоприбулі українки з Харкова, Києва, Запоріжжя, Маріуроля... Є  серед нас і тернополянка - енергійна і жвава Тетяна Адамська. Від початку війни вона з чоловіком працювали самі, щось купували, щось відсилали, бо воювати пішли їх знайомі, друзі, яким була потрібна допомога. А потім Таня побачила, що один в полі не воїн і прийшла в організацію. Маю також бойову заступницю, молоду патріотку Олександру Домагало. Вона знайшла роботу в Єврокомісії і вдихнулося нове життя в нашу організацію.  

- Які ділянки роботи зараз у пріоритеті? 

- Ми продовжуємо працювати і цей наш незборимий фронт триватиме аж до перемоги. Ми придбали 7 дронів: найдешевший 2,5 тис. євро,   найдорожчий - 3,5 тис. євро. Купували приціли, одяг, тепловізори, медобладнання, турнікети. Торік  тільки армії допомогли на 170 тис. євро, а загалом для України надали допомоги на 295 тис. євро. Зараз на фронт плетемо камуфляжні сітки, які навчила нас виготовляти брюсельська дизайнерка   Альона Пильгун. Вона тут, а її чоловік воює в Україні.  

- Де черпаєте ідеї для патріотичних заходів? 

- Вони виникають самі собою. З кожною подією, в якій беремо участь, у нас більшає друзів. На свій фестиваль нас запросили «Румунські жінки»,  тепер дружимо з ними. Моя заступниця Олександра відкрила дуже багато дверей до Єврокомісії, Європарламенту, куди нас запрошували на мирні заходи. Крім того, ми організували курси української мови для іноземців, де навчає колишня викладачка Києво-Могилянської академії, секретарка нашої головної управи Ольга Кулаківська. Деякі бельгійці уже сьомий рік навчаються, вони відкривають для себе нашу мову, звичаї, тішаться фестивалем хліба і вареників, активно долучаються до допомоги Україні. 

- Чим вас захоплює Бельгія? 

- У цій країні багато таємниць, до яких можна додати слово «всесвітньовідомі». Це й про брюсельську капусту, про шоколад, картоплю фрі, яку тут почали смажити замість дрібної риби,  вафлі. І бельгійське пиво – національна гордість. Його тут варять понад 400 видів і деяким з них по 500 років. 

Для мене справжнім відкриттям було те, що Бельгія - потужний виробник конкурентного з Францією ігристого вина. Воно було відібрано суддями міжнародного винного конкурсу в Брюсселі, перевершивши кілька французьких шампанських. Це було вперше за 26 років конкурсу. Є дані, що у Валонії щорічно виробляється близько 2 мільйонів пляшок вина і ця цифра швидко зростає. 

 
А ще здивував один із брюссельських всесвітньовідомих символів – «Пісяючий хлопчик». Я його ще не бачила у вишиванці і шароварах, дуже зворушливо. А знаючи , що у маленької статуетки є  понад 950 костюмів у місцевому королівському музеї, мене просто окрилило, що таки він в українських шатах, адже це популяризує Україну в самому серці ЄС!  

- Чим пишаєтеся із зробленого упродовж десятирічного шляху, пройденого разом із землячками? 

- Найбільше пишаюся тим, що організація збереглася, продовжує працювати і цікавить молодих людей. Нашій наймолодшій членкині, Ларисі Бориславській - 18 років. Дуже багато дівчат до тридцяти років, молодих жінок до сорока. Є членкині, яким і поза 80, за станом здоров’я вони вже не надто активні, але організація для них, то святе. 

- День народження спільноти – це не тільки підсумок зробленого, а й плани на майбутнє… 

- У наших планах більше розширитися по Бельгії, бо якщо раніше треба було хоч десятеро українок, щоб створити організацію, то тепер можна формувати осередок з двох людей. Хоч ми  переконалися, що сила не в кількості, а в якості. Хочемо поширити організацію на ті регіони, де є наші симпатики, які хочуть з нами співпрацювати. Прагнемо якомога більше уваги привернути до України, говорити про це на європейському рівні, оскільки наші люди є в Єврокомісії, і наближати Україну до вступу в Євросоюз.  

- Як відзначатимете ювілей? 

- Будемо святкувати в Будинку гендерної рівності «Амазон» у Брюселі. Це символічне місце перебування багатьох жіночих організацій світу. Бажаємо, щоби світ почув наше подячне слово за допомогу всім людям доброї волі, які тримають з нами фронт; щоби Україна розправила крила, була господинею на своїй землі і стала духовним та інтелектуальним центром Європи. І це найголовніший напрямок роботи нашої організації нині і на перспективу. 

Людмила ОСТРОВСЬКА, 
спеціальна кореспондентка «Сільського господаря» у країнах Європи                                         
м. Монс (Бельгія) 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували