Авжеж, це величезна відповідальність і водночас режисерський талант, незмірне щастя й небесне благословення. Ця одвічна тема хвилювала й хвилюватиме багатьох митців. І ось народний артист України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка Федір Стригун здійснив мрію багатьох уже вдруге: спершу в Національному театрі імені Марії Заньковецької у Львові (там 27 років поспіль із успіхом йшла вистава про Ісуса Христа), а тепер і в Тернопільському академічному драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка поставив містерію «Ісус – син Бога живого». Ця постановка –  щось на рівні емоцій і безмірних за своєю глибиною почуттів, відвертих і впокорених, приголомшливих і втишених, схованих від стороннього ока й виставлених напоказ, але таких справжніх, що врізаються у  свідомість, проникають крізь сіру речовину аж до черепної кістки, струшують душу й змушують плакати. Словом, це неймовірна вистава, яку варто дивитися безліч разів. 

Години земного життя Ісуса Христа від весілля у Кані Галилейській до смерті й воскресіння спресовані у виставі. Вірю, що Федору Стригуну й усім акторам, задіяним у спектаклі, допомагав Святий Дух. Бо все, що відбувалося на сцені – це повінь Святого Духа… Майже всі режисерські рішення Федора Стригуна бездоганні. Під час перегляду мене не покидало відчуття, що так усе й було. 

 
Вибір акторів на головні ролі не викликає жодних сумнівів: Євген Лацік зіграв неперевершено. Він не лише втілив образ Ісуса на основі режисерського задуму, але й збагатив його особливостями власної акторської індивідуальності, життєво достовірними елементами особистих акторських спостережень, роздумів, болінь. Він прожив цю роль. І, можливо, забудеться багато успішних ролей і проєктів Євгена Лаціка, але не ця, не цей спектакль. Увіч, Євген Лацік народився для цієї ролі… Також неймовірно талановито зіграна Богородиця. Актриса Наталія Сергеєва-Черненко зуміла, не впавши в істеричну тональність, передати не лише страждання матері, але й смиренність жінки, яка народила розіп’ятого та воскреслого Бога. Зрештою, прекрасно зіграв увесь акторський склад. Браво! 

Жодного разу не погрішивши проти сенсу чотирьох Євангелій, Федір Стригун доповнив сюжетну канву епізодами та деталями, які роблять виставу чимось набагато більшим, ніж дослівна постановка. Камінь у руках грішниці, апостол Петро з рибальськими сітками, неймовірний танець Саломеї, Ісус на руках із маленьким хлопчиком в оточенні апостолів, мовчазна присутність Сатани, сцена розп’яття, музичний супровід, – усе це додало містерії достойної художньої цінності та релігійної цілісності. Вистава заміряється на щось настільки масштабне, що, ймовірно, лежить за межами можливостей мистецтва. І ти вкотре переконуєшся, що без втручання Святого Духа тут не обійшлося, бо перетворення тернопільського актора на Ісуса, в обійми до якого після вистави біжать діти, присутні в залі, нічим іншим, аніж дією Духа, не назвеш…  

Висловлюю найсердечнішу подяку всім, хто цю дивовижну виставу створив. І тим, кого бачила на сцені, і тим, хто залишився за лаштунками. Вона гарна ще й тому, що змушує глядача забути, що він глядач. Відчуття під час перегляду – ніби ти з боку спостерігаєш життя Ісуса на землі. Сльози ллються безперестанку. Серце розривається від співпереживання й болю. Мозок закипає від неймовірності того, що вдалося-таки зробити постановку на споконвічну тему, не зганьбивши при цьому Святого Писання… Можу лише констатувати, що вистава виконала свою дидактичну місію – наповнила душу й серце емпатією, вірою, очищенням і любовʼю. Амінь! 

Галина ГРУЦЬ 
м. Тернопіль 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували