Сьогодні людина-легенда українського національно-визвольного руху  другої половини ХХ століття Микола Горбаль проживає у селі Летяче, що на Заліщанщині. Після депортації із прабатьківських земель Лемківщини у далеких 40-х роках саме в цьому селі оселилася його сім’я – мама, батько, брат і сестри. Тут у залишеній поляками стайні облаштували собі житло. Нині  ця оселя в центрі села, завдячуючи зусиллям пана Миколи, помітно вирізняється сучасним ремонтом і доглянутою територією.  Тут він опікується «Галереєю Богдана» – садибою-музеєм,  названою так на честь його старшого брата світлої пам’яті Богдана Горбаля, який із народження мав синдром Дауна, був неписьменним та майже не говорив, проте малював, малював, малював… Звичайним простим олівцем.  

– Цим малюнкам спершу ніхто не надавав серйозного значення. Мати ними розпалювала в печі, – розповідає Микола Горбаль. –  Пригадую свій перший день у таборі в Мордовії. Червень 1971-го. З гучномовця лунає бравурна музика. Аж тут з промзони повертаються колони ув’язнених. Я вражений! Сірі, коротко стрижені, худі чоловічки (як згодом виявилося, більшість в’язнів була українцями ще зі збройного опору 40–50-х рр.). Конвоїри з автоматами, собаки на повідках… Якась містика! Таке я уже бачив… на Богданових малюнках. Потім написав матері з табору, щоб не викидала тих Богданових творінь.  

Вперше Микола Горбаль виставку братових малюнків влаштував у своїй квартирі в Києві, коли вже був у парламенті. Прийшли В’ячеслав Чорновіл, Тарас Кияк  інші. Згодом в одному з популярних журналів з’явилася публікація «Феномен Богдана Горбаля». Потім було ще кілька виставок в Києві, тричі за океаном – у Клівленді, Філадельфії, Нью-Йорку… Багато авторитетних українських художників вважають, що малюнки Богдана Горбаля – справді шедеври.

   
Одну з мансардних кімнат галереї Микола Горбаль присвятив дисидентському рухові. Його, тридцятирічного молодого вчителя, на початку 60-х років система запроторила за грати. За що? 

– Після закінчення Чортківського музично-педагогічного училища я працював учителем музики у Борщеві, – поринув у спогади Микола Андрійович.

 – У місцевому сільськогосподарському технікумі вирішили відкрити предмет естетики, однак нікому було його викладати. Попросили мене. Тоді я був в епіцентрі всіх культурно-масових подій району, дитячий ансамбль, яким я керував, виступав на телебаченні. До речі, у його репертуарі не було жодної радянської чи російської пісні. Здогадувався, що КДБ могло за мною стежити, але не думав, що настільки. Багато знав напам’ять віршів Василя Симоненка, Ліни Костенко, Миколи Холодного. Читав їх студентам.

 
Сьогодні у церкві коні 
Ночують і воду п’ють. 
Сьогодні новим іконам 
Прочани поклони б’ють. 
Сьогодні волає рація 
Про мера шлункові болі. 
Сьогодні конає нація – 
А світ очманів на футболі…  

– Якось підійшов до мене директор технікуму, попросив дати відкритий урок для викладачів естетики області, – продовжує пан Микола. – Я підготувався, натхненно розповідаю – що ми є нація, народ із потужною самобутньою культурою. Але що з нами зробили?! Я ж не знав, що переді мною сидять ніякі не викладачі естетики, а співробітники кдб. Через кілька днів викликають до Тернополя нібито на  семінар. Саме повернув до музучилища, як раптом якісь дужі чоловіки схопили мене під руки і кинули в машину. Додому я повернувся аж через сім років… Згодом Микола Горбаль отримав другий термін – за сфабрикованими  звинуваченнями. Василя Овсієнка тоді запроторили за ґрати за  відірваний з піджака міліціонера ґудзик. Надію Світличну – лише за те, що доводилася рідною сестрою відомому дисиденту Івану Світличному. Для системи не було проблемою сфабрикувати будь-яку справу. Другий термін «плавно перейшов» у третій. Загалом мав відсидіти двадцять три роки, а «завдяки» Горбачову відбув шістнадцять із гаком – настала ера перебудови. 23 серпня 1988 р. Микола Горбаль вийшов на волю…  

– Коли нації важко, Бог посилає їй потрібних людей, – каже мій співрозмовник. – Як у середині ХІХ століття Господь послав Україні Шевченка, так у другій половині ХХ ст. – Івана Світличного, сина колгоспників із Луганщини, якого кдб називало «батьком українского буржуазного націонализму». Саме в його столичній однокімнатній квартирі сформувалося унікальне явище в українському національно-визвольному русі, яке згодом назвуть «шістдесятництвом». Василь Стус, Ліна Костенко, Іван Дзюба, Микола Вінграновський, Євген Сверстюк, Лесь Танюк... А сьогодні є цей хлопець із Житомирщини (Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний – авт.)…  Боже, які люди! Якби не війна, про них ніхто б і не знав.  

– Вийшовши на волю, Микола Горбаль вступає в ряди Української гельсінської групи. До речі, вступає тоді, коли лідери цього об’єднання були арештовані. Уже після остаточного звільнення у 1988-му, коли УГГ перетворилася в Українську гельсінську спілку, його обирають її секретарем. Невдовзі на першому установчому з’їзді УГС переростає в потужну політичну силу – Українську республіканську партію. Завдяки авторитету УГС у суспільстві Горбаль перемагає дев’ятьох опонентів на перших демократичних виборах до Київської міської ради. Згодом, у 1994 році, стає депутатом парламенту.   
     І ось розбудував садибу-музей «Галерея Богдана» у рідному селі, куди  щоліта приїздив зі столиці. Чотири роки тривало будівництво на фундаменті колишньої польської стайні. У 2012 відбулося  освячення. «Я знав, що твори мого брата матимуть художню цінність, тож потрібно було десь їх зберігати», – каже Микола Горбаль. Тут розміщена й унікальна бібліотека – повне зібрання творів Левка Лук’яненка, Руху Опору в Україні, архів відомого дисидента Валерія Марченка, який вдалося вивезти з оточеного російськими військами Києва синові Андрію. Для науковців-істориків – непочатий край роботи. 

 
Уже сьомий рік у Летячому Микола Горбаль опікується ще одним своїм дітищем – фактично власним коштом реставрує занедбаний римо-католицький костел. Роботи вже на завершенні. Єпископським декретом будівлю передано греко-католицькій громаді, але за задумом фундатора це буде екуменічний храм, доступний для відправлення різним конфесіям. Носитиме святиня ім’я Івана-Павла ІІ. На знак вдячності польському народові за потужну підтримку України в часі сучасної війни з московськими загарбниками.  

Любомир ГАБРУСЬКИЙ 
(«Чортків.Сіty») 
Світлини Ореста ЛИЖЕЧКИ  
На світлинах: Микола Горбаль у садибі-музеї «Галерея Богдана» в селі  Летяче на Заліщанщині. 

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували