Газети, які пахли великим світом 

У дитинстві Зоряна чекала вихідних не лише тому, що можна було відпочити. Її батьки їздили до міста попродукти й неодмінно привозили газети. Дівчинка першою хапала свіжі примірники, читала все, що потрапляло на очі, і потроху уявляла себе працівницею редакції. 

– Я була дитиною із села, і працювати в газеті здавалося вершиною мрій. Про інші медіа навіть не сміла думати – це було щось космічне, нереальне, – згадує Зоряна. 

Вона не лише читала чужі тексти, а й надсилала до редакцій власні. Деякі друкували. Для дівчини це було справжнім дивом: написане вдома раптом опинялося на газетних шпальтах. 

Після школи Зоряна хотіла вступати на журналістику, однак, батьки не підтримали цього вибору. Тож вона здобувала освіту у сфері комп’ютерних інформаційних технологій. Та навчання не змінило головного: її й далі тягнуло до медіа. 

У сімнадцять років дівчина почала працювати в рекламному журналі, згодом – у газетах, а потім прийшла на радіо. Робочі дні були довгими: спочатку редакція, а ввечері ефір. За майже 25 років вона була радіоведучою, редакторкою новин, програмною та музичною директоркою, медіаменеджеркою. 

У 2017 році Зоряна перемогла в конкурсі на посаду продюсерки філії Суспільного. А з 2022-го працює креативною продюсеркою в київському офісі Суспільного. У її професійному житті є також документальні фільми й культурні проєкти. Та поруч із роботою в медіа поступово розвивалася ще одна історія – літературна. 

Письменниця без плану стати письменницею 

Книжки були поруч із дитинства, але перетворювати літературу на професію Зоряна не планувала. Писала вірші, прозу, жартівливі переробки відомих пісень. Зрештою друзі-музиканти запропонували покласти її вірші на музику й видати спільний літературно-музичний проєкт. 
Так 2011 року з’явилася її перша поетична книжка. Згодом були прозові тексти й збірки гумористичних оповідань. Проте письменницьку кар’єру Зоряна не вважала головною справою життя.  

Переломним моментом стала повномасштабна війна. Зоряна гостро переживала те, що відбувалося з дітьми й тваринами. Одного дня написала історію про котика, який захищає власний дім від непроханих гостей. Спочатку це було лише оповідання, а не задум цілої книжки. 

Авторка запропонувала ідею видавництву Vivat. Там зацікавилися й попросили надіслати решту текстів. Але решти ще не було! Зоряна саме повернулася з поїздки на Донеччину, та це не завадило їй узятися до роботи. Приблизно за два тижні книжка була готова. 

Так народилися «Котики-патріотики». Перше видання побачило світ 2023 року, а початковий наклад, за спогадами авторки, розійшовся приблизно за чотири місяці. Почалися зустрічі з читачами, запрошення до бібліотек і шкіл, а згодом з’явилося продовження. 
– Я не планувала писати книжки, а тут усе закрутилося, – усміхається Зоряна. 

Під пухнастою оболонкою 

Успіх «Котиків-патріотиків» навряд чи можна пояснити одним чинником. Зоряна згадує влучну назву, роботу видавничої команди, суспільний контекст і власний досвід спілкування з дітьми. Та важливо й те, що відбувається на сторінках книжки. 

Котики тут не просто потрапляють у кумедні ситуації. Вони переживають те, що добре знайоме українцям: вимушене переселення, волонтерство, втрати, відповідальність і складний вибір – наприклад, що рятувати, коли часу обмаль. 

Дитина може захоплено стежити за пригодами й сміятися з витівок героїв, а дорослий побачить за ними зовсім інший зміст. У цьому й полягає одна з особливостей книжок Зоряни: про складний досвід можна говорити з дітьми без надмірно важких описів, не спрощуючи водночас самих переживань. 

Діти читають – і це вже відповідь 

Спілкування з дитячою аудиторією теж стало для Зоряни окремим відкриттям. Спочатку вона не була певна, чи вміє зацікавити дітей наживо. На перші презентації навіть запрошувала подругу, аби не залишатися самій перед залом. А потім одна зустріч переросла в десятки інших. 

Тепер у письменниці є власний формат – «котячий стендап». Це інтерактивна розмова, під час якої діти пропонують відповіді, сперечаються, жартують і ставлять запитання, які дорослі часом вважають незручними. Зоряна не прагне перетворити такі зустрічі на урок із повчальними висновками. Їй важливо, щоби діти брали в них участь, думали й не боялися висловлюватися. 

Найбільше зворушують авторку не оплески, а історії читачів. Якось військовий написав, що читає книжку разом із сином по відеозв’язку, перебуваючи на позиціях. Інша дівчинка розповіла, що вже рік засинає з книжкою. 

Потрапляння «Муркотливих історій» до довгого списку «Книги року BBC-2026» стало для Зоряни несподіванкою. Переконана, що історії про котиків є дещо недооціненими. Адже за пригодами й жартами, переконана авторка, стоїть розмова про досвід країни, який важливо осмислювати й передавати дітям. 

Довгий список – це ще не перемога в конкурсі, але вже нагода звернути увагу на книжку та її авторку. А для Зоряни Биндас література, схоже, так і залишилася тим, чим були колись газети в дитинстві: можливістю побачити за звичайними словами цілий світ. Тільки тепер вона не чекає, коли хтось привезе його додому, – створює його сама. 

Зоряна ДЕРКАЧ 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували