Роман Коляса – директор, який попри все залишається вчителем: викладає географію та фінансову грамотність, працює з дітьми й активно впроваджує сучасні технології. Зокрема, вчить школярів не просто користуватися штучним інтелектом, а перевіряти його відповіді, аналізувати інформацію і думати самостійно. 

Про шлях від молодого педагога до директора, сільську школу без комплексів, новітні технології і те, чого передусім має навчити дитину школа, ми поговорили з Романом Коляcою. 

– Пане Романе, Ви зростали у родині педагогів. Тож шлях до школи був визначений наперед? 

– Так, я добре бачив, наскільки непроста ця професія. Бабуся викладала фізику, мама працює у початковій школі, серед родичів є вчителі біології, математики. Я бачив, скільки сил мама вкладала у роботу, і розумів, що це нелегко. Тому, коли вступав на географічний факультет Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка, не був упевнений, чи залишуся в освіті. 

– Коли Ви вперше зрозуміли, що школа – це Ваш шлях? 

– Після університету я працював у Дубівецькій школі. Пригадую, добирався туди з кількома пересадками. Перша зарплата була приблизно 700 гривень, а я тільки на дорогу витрачав 900. Про якусь вигоду годі й говорити… 
Але саме там я зрозумів, що мені подобається навчати дітей. І твердо вирішив: хочу працювати у школі. 

– А через кілька років Ви вже очолили ліцей. Не страшно було погоджуватися на таку відповідальність у молодому віці? 

— Далі я працював у Великоберезовицькій школі, пройшов чимало курсів, увесь час вдосконалювався. І згодом – ось така пропозиція… Звичайно, відповідальність була колосальною. П’ять років тому колектив і громада фактично довірили мені школу. Та, мабуть, вони розуміли, що молодим, активним людям потрібно давати дорогу. Маю надію, що вони не розчарувалися у своєму виборі. 

– У Буцнівському ліцеї навчається 105 дітей. Чи може відносно невелика сільська школа дати дитині такі ж можливості, як велика міська? 

– Я переконаний, учні сільської та міської школи – однаково здібні. Якщо правильно мотивувати, створити належні умови, дати змогу розвиватися, великої різниці не буде. Ми не повинні формувати у дітей відчуття, що вони десь «не такі», бо навчаються в селі. 

– Але для цього потрібні ресурси… 

– Ресурси важливі, але сучасна школа – це не тільки обладнання. Передусім це люди: дитина, батьки, учителі. Якщо всі працюють на одну мету, результат однозначно буде. 
У нас, наприклад, у 2024 році результати НМТ учнів ліцею увійшли до топ-50 в області. Для невеликої сільської школи це хороший результат. 

– Поговорімо про участь у премії «Учитель року». Навіщо Вам це було потрібно? 

– Я хотів показати колегам, що немає нічого неможливого! Коли ти, як директор, вимагаєш від учителя активності, але сам нічого не робиш, це не дуже працює. 
Я подався на «Учителя року», дійшов до фіналу і посів друге місце на всеукраїнському рівні, поступившись переможцеві лише одним балом. 
Для мене це було не стільки про нагороду, скільки про змогу показати: не треба боятися пробувати. Треба поставити собі мету і маленькими, але впевненими кроками до неї йти. 
Після цього колеги стали активніше проходити сертифікацію, брати участь у конкурсах, професійних заходах. І для мене це, мабуть, найкраща винагорода. 

– А цього року ще й Global Teacher Prize Ukraine. Ви увійшли до 50 найкращих учителів України! Це серйозна професійна відзнака. 

– Так, це приємно. Але я сприймаю її передусім як мотивацію не зупинятися. Учитель не може сказати: «Я вже все знаю». Тому рухаємося далі (посміхається). 

– Ви багато говорите про сучасну школу. А як у ній має співіснувати учитель і штучний інтелект? 

– Штучний інтелект уже є частиною життя. Заборонити його – не вихід. Треба навчити дітей правильно ним користуватися. 
Я, наприклад, можу дати учням завдання отримати відповідь за допомогою ШІ, а потім знайти у ній помилку, перевірити інформацію за підручником чи поставити точніше запитання. Доводжу їм, що штучний інтелект – не істина, він теж помиляється. 

– Тобто Ви вчите дітей не отримувати готову відповідь, а ставити правильні запитання? 

– Саме так. Чим логічніше і правильніше ти ставиш запитання, тим чіткішу відповідь отримуєш. 
Пригадую випадок, коли учень зізнався, що використав ШІ для домашнього завдання, бо не встиг його виконати. Я міг просто зробити зауваження. Але запропонував разом пройти цей шлях і поставити такі запитання, аби він сам зрозумів правильну відповідь. 
Для мене це і є сучасна освіта – не боротися з технологіями, а вчити дитину критично думати, аналізувати і самостійно робити висновки, використовуючи технології як допоміжний інструмент. 

– Ви викладаєте географію та фінансову грамотність. Чого передусім навчаєте учнів? 

– Бути людьми! Бувають різні ситуації у житті: десь недовчив, десь полінувався – це все можна виправити. Але в будь-якій ситуації треба залишатися чесним перед самим собою. Для мене це найважливіше. 
Так, дитина має знати географію, математику, економіку, формули, факти. Але передусім вона має залишатися людиною. 
Буває, учні запитують: невже все те, що ми вивчаємо у  школі, знадобиться нам безпосередньо у житті? Відповідаю чесно: звісно, ні. Можна забути ту чи іншу формулу чи теорему – і нічого страшного не трапиться. 
Дивлюся на їхні здивовані очі й пояснюю далі. Багато хто з вас сьогодні відвідує спортзал, тренує м’язи, і результати важких тренувань зрештою тішать вас. А навчання, вивчення правил, формул тощо тренує пам’ять, логіку, здатність аналізувати, бачити причинно-наслідкові зв’язки. А ось це у житті точно знадобиться! 

– Романе, якою Ви уявляєте українську школу через десять років? 

– Якщо моделювати, що будуть хороші умови, закінчиться війна, а штучний інтелект не «заполонить» світ, то у нас є всі шанси мати освіту, якщо не найкращу, то одну з найкращих у Європі, а можливо, і у світі. 
Адже, якщо ми пережили такі важкі часи, але продовжуємо працювати, навчати дітей, розвиватися, то це дає нам дуже великі потенціал і перспективу. 

Розмовляла Зоряна ДЕРКАЧ 

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували