Цьогоріч воно відсвяткувало своє 45-річчя, готуючись до ще однієї великої дати – півстоліття з дня запуску цукрового заводу. Про те, чим живе громада нині, як об’єднує покоління та чому тут народжуються таланти світового рівня, ми спілкуємося із головою Заводської громади Людмилою ПАВЛІНСЬКОЮ. 

Від хутора Липники до індустріального серця краю 

Історія Заводського – це розповідь про те, як праця змінює ландшафт і долі. Мало хто знає, що до появи промислових корпусів тут був тихий хутір Липники, заснований ще у 1901 році. 

– Саме селище почалося з будівництва цукрового заводу, – розповідає Людмила Романівна. – До того тут було сільське господарство, панські маєтки та хутір Липники, де проживало лише п’ятнадцять сімей. Але коли почали будувати завод, зводили і житлові будинки. Сюди звозили людей із усього тодішнього союзу: у нас було багато гагаузів, молдаван, білорусів. Це створило особливий, відкритий і надзвичайно працьовитий характер нашого селища. Першим директором заводу став Владислав Альбінович Селітбовський – людина, яка фактично заклала перший камінь у фундамент нашої громади. Цьогоріч селищу сорок п’ять, а наступного року ми святкуватимемо п’ятдесятиріччя старту заводу. 

Людмила Павлінська сама є уродженкою села Шманьківці, що входить до складу громади, а в Заводське приїхала у 2004 році. Нині вона з гордістю говорить про своїх земляків: 

– Тут люди – надзвичайні. Вони талановиті, завзяті та дуже щирі. Багато вихідців із Заводського стали відомими художниками, співаками, митцями. Ми маємо унікальну мистецьку школу, вихованці якої прославляють нас далеко за межами України. Наприклад, Степан Васильович Шевчук – художник із особливим почерком, якого ми нещодавно нагородили відзнакою почесного жителя. Або Тетяна Витягловська, чиї картини представляли на найвищому рівні, а нині вона презентує своє мистецтво в Америці. Навіть відомий бренд вишиванок Murashka має коріння саме в нашому селищі. 

Фестиваль як іспит на єдність поколінь 

Із нагоди ювілею в Заводському провели масштабний фестиваль «Єднання поколінь». Його мета – стерти кордони між тими, хто будував селище, і тими, хто його розвиватиме через десятиліття. 

– Нашою ідеєю було об’єднати найменших і найстарших, – пояснює Людмила Павлінська. – Показати, що все має значення: від праці тих, хто закладав перші цеглини, до мрій сучасної молоді. Ми організували шість локацій. «Покоління мрій» – для дітей із аніматорами та бульбашковим шоу. «Покоління відкриттів» – зі спортивними змаганнями та велопробігом. «Покоління творців» – з ярмарками місцевих майстрів, де діти ліпили з глини, а художники представляли свої полотна. Справжнім проривом стала локація «Покоління майбутнього», де житель Заводського презентував додаток для смартфона «Моє місто». Це інструмент швидкого реагування: бачиш проблему – фотографуєш, відправляєш у ЖЕК чи селищну раду, і відповідальні особи мають негайно відреагувати. 

Проте найщемливішою стала локація «Покоління мудрості». Там презентували відеоспогади жителів, які пам’ятають селище ще з часів перших котлованів. 

– Ми записали спогади першого директора школи, колишніх голів і секретарів ради, ветеранів заводу, – каже Людмила Романівна.  

– Був навіть несподіваний телефонний дзвінок від першого директора Владислава Селітбовського, який привітав жителів. Це була дуже тепла і символічна мить зв’язку крізь час. 

Смак традицій та внесок у перемогу 

Заводська громада вміє частувати так, як ніхто інший. На фестивалі працював цілий гастротур, де кожен старостат презентував свою унікальну страву. Тут був і традиційний борщ, і рибна юшка, і пампушки з компотом. Окремою зіркою меню стала давня угринська страва – засипана капуста. 

– Люди самі зініціювали це частування, кожен привіз щось своє: хтось пляцки, хтось торти, – розповідає голова. – Але головне – ми не просто святкували. На кожній локації стояли скриньки для пожертв. Ми провели благодійний аукціон і сумарно зібрали 30 тисяч гривень. Двадцять тисяч із них уже пішли на закупівлю системи Ecoflow для наших військових, чотири тисячі – на колеса для військової частини, а решта буде розподілена за запитами наших захисників. 

На свято завітали поважні гості: народний депутат України Володимир Гевко, ексчленкиня Європарламенту Віола фон Крамон, а також партнери з Чернігівської та Дніпропетровської областей – голови громад-партнерів за проєктом «Пліч-о-пліч» Віктор Іващенко та Лариса Савченко. 

– Під час свята ми нагородили тих, хто є серцем нашої громади, – додає Людмила Павлінська. – Це і багаторічна секретарка ради Марта Ярославівна, яка працювала з 1982 року, і директор школи Олександр Ковальчук, за управління якого заклад змінився до невпізнаваності. Нагородили і наших волонтерів-дітей, і військовослужбовця Сергія Гагоніна. Кожен із них – це частина нашої спільної сили. 

Енергонезалежність і плани на завтра 

За лаштунками свят залишилася щоденна праця, якої в Заводській громаді не поменшало. Людмила Павлінська зізнається: її команда – це люди, які не бояться складних викликів. 

– Ми робимо багато чого своїми силами, але маємо і великі плани на державне фінансування, – ділиться голова. – Одне з найважливіших питань – модернізація очисних споруд і встановлення сонячних панелей для енергозбереження. Це проєкти вже на цей рік. Також ми плануємо повністю оновити медицину – перевезти амбулаторію в інше, капітально відремонтоване приміщення. У школі вже робимо класи фізики та хімії, закуповуємо нові меблі для НУШ. У садку та старостатах також тривають ремонти. 

Специфіка Заводського в тому, що основні фінансові надходження до бюджету припадають на другу половину року – це час «солодкого сезону» на заводі. 

– Наш бюджет переважно збільшується на осінь, тому цей період у нас завжди найплідніший на капітальні роботи, – каже Людмила Романівна. – Знаєте, нам справді не вистачає 24 годин у добі, щоб втілити все задумане. Ми дуже сміливі в планах, але я вірю: якщо дуже сильно хотіти і працювати разом, то все вийде. Головне, щоби було мирне небо, а все інше ми збудуємо власними руками. 

Зоряна ДЕРКАЧ 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували