Мова справді йде про Острів у прямому і переносному значенні. Він зусібіч омитий водами, хоча розташований не в океані, а неподалік  Тернополя і належить  до Великоберезовицької територіальної громади, безмежно багатий своїми скарбами: духовними та архітектурними перлинами, знаковими подіями і славними синами й дочками. Мені приємно бути серед перших читачів книжки, і в числі перших привітати колегу з виданням   цього монументального твору, над яким він працював п’ять років. Ця книжка відкриває третій десяток різнопланових  видань, де Богдан  є автором, співавтором чи упорядником. 

– Чому науково-популярний документальний твір саме  про Острів? 

– Із приміським Островом мене пов’язує дуже багато чинників за понад шість десятиліть. Передусім, у ньому  народилась світлої пам’яті моя мама, у мене там багато рідні і друзів ще з дитинства та юності. З багатьма із них я свого часу навчався у Буцнівській школі, працював на цукровому заводі «Поділля», у  світлотехнічній корпорації «Ватра». Тож багато чого знаю про це село, пам’ятаю з розповідей краян і, зрештою, синівський обов’язок спонукав мене взятися, як мовиться, за перо. 

А впевненості у цій справі мені додав невеликий  досвід творення подібних книжок ще з двотисячних років. Саме тоді серед іншого написав два науково-популярних нариси про моє рідне село Буцнів, яке, до речі, межує з Островом, активно допомагав у написанні книги «Красівка» – столиці дитинства легендарного керівника «Тернопільгазу» Олега Караванського. До цього часу я ознайомився з подібними виданнями про більш як п’ятдесят населених пунктів Тернопільщини та сусідніх областей, які  несуть в собі відбиток багатьох історичних віх, є спадщиною  нашої самобутності, свідками  визвольного поступу до незалежності. Цікава деталь, про Острів і острів’янами на інші теми написано понад сорок різнопланових видань, про які, до речі, я  згадую  у своїй книзі. 

– Ви зробили гідний подарунок  малій батьківщині вашої мами, адже поселення, відоме з 1431 року, цьогоріч відзначає 595-и річчя. Хто вам допомагав у написанні цього історичного фоліанту майже на 800 сторінок? 

– Так, я хотів встигнути, щоб у ювілейний рік  села презентувати свою роботу. Активно допомагали мені  місцеві краєзнавчині Рома Дацко, Наталія Крупа, Теодозія Рибачок, Марія Фірман, Галина Шуба, працівники місцевих старостату і школи-ліцею, інші закохані у рідне село ентузіасти. Адже у книжці  використано понад пів тисячі українських, польських, австрійських та інших першоджерел. І навмання скажу, не менша кількість світлин авторських та з архівів острів’ян. 

У збиранні матеріалів по крупинці мені допомагали науковці, колеги-журналісти і вихідці з Острова не тільки в Україні, але й у Австралії і США. Особливу вдячність, як і зрештою, усім острів’янам, хочу висловити докторам наук Василю Теремку, Івану Крупському і Миколі Лазаровичу відповідно з Київського, Львівського і Західноукраїнського національних університетів за кваліфікований науковий супровід моєї праці. 

– Село має славну історію, про яку із захопленням читаєш. Ви уміло впорядкували історичні віхи його розвитку з біографіями і внеском тих людей, які навіки залишилися в його життєписі. Які з основних скарбів від 15-го  до 21-го століття вам вдалося втілити у своїй роботі? 

– Перша писемна згадка про Острів з’явилася, коли поселення було власністю  шляхтича Грицька Кердейовича, але воно існувало  тут  і раніше. При ближніх археологічних розкопках знаходили  пам’ятки черняхівської культури.  У 1581 році, коли  власником був Миколай Баворовський, тут було місто, яке занепало в 1785 році, ставши знову  селом.  У книзі серед іншого йдеться про те, що ще в 1620-их  роках Острів зазнав руйнівних набігів татар, а в 1649 році, при переході з-під Збаража до Зборова, тут були  козаки Богдана Хмельницького. Острів, як населений пункт у 1763 році позначений на австрійській мапі Фон Міга.  Знаним село стало і завдяки духовним скарбам - теперішній церкві Святого Архистратига Михаїла, образи в якій розмальовував славний художник Корнило Устиянович і яку свого часу відвідував князь УГКЦ, митрополит Андрей Шептицький, та фігуркою матері Божої з цілющим джерелом, біля якої молився Глава Української греко-католицької церкви Любомир Гузар. Цілою епохою у ній можна назвати служіння великого патріота отця Василя Глуховецького. А в 1990-х роках на початку виходу з підпілля УГКЦ тут парохував о. Василій Семенюк, згодом архиєпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський. 

Окремою славною, драматичною і трагічної сторінкою села зі своїми любовними інтригами видається життєвий літопис династії графа Баворовського та його величавим замком, який знищили російські війська під час Першої світової війни. До речі, музики дітей графа навчав син геніального Моцарта, а один із нащадків графа – Єжи Баворовський – був посланцем до Галицького краєвого сейму у Львові. 

Серед непересічних особистостей, про яких ідеться у книзі, можна назвати видатного історика та громадсько-політичного діяча Галичини й Буковини Мирона Кордубу, члена парламенту ЗУНРу, приятеля Симона Петлюри Антіна Чернецького, шляхетну династію артистів і диригентів Анткових, поета-патріота Василя Ярмуша, якому кадебісти прямо в очі казали: «У тебе в серці забагато України», і молоду гордість вітчизняної науки, докторку педагогічних наук, ровесницю української незалежності Ольгу Потапчук. 

А ще у книзі йдеться про національно-визвольну боротьбу краян у період Другої світової війни, про освітні заклади, культуру, мистецтво, промисловий потенціал і, звісно, про підтримку острів’янами Збройних сил України, завдяки яким маємо можливість працювати і творити на рідній землі. 

– Світ побачили кілька сигнальних примірників видання,  але на нього очікує велика читацька аудиторія. Коли можна буде придбати книжку і де? 

– На жаль, поки що є лише сигнальні примірники. Щиро хочеться вірити, що серед шанувальників історії рідного краю знайдуться доброчинці, які посприяють у тиражуванні цього видання. 

Людмила ОСТРОВСЬКА 

0

0

0

0

Ви вже відреагували