Тому в нинішній ситуації складається враження, що польська історія почалася Волинською трагедією і нею, зрештою, й завершується. Відомий тернополянин Віктор Литвинчук на своїй сторінці у фейсбуку зазначає, що росія у 1940 році розстріляла в Катині 22 000 поляків. Роком раніше до сибіру було депортовано приблизно 330 тис. поляків, розстріляно – майже мільйон. 10 квітня 2010 року росія підлаштувала авіакатастрофу та вбила 96 осіб вищого польського керівництва, які летіли саме на жалобні заходи до 70-х роковин Катинського розстрілу… Але полякам чомусь «болить» волинська трагедія сорокових років ХІХ століття. 

І зрештою, чому за своїм «порогом болю» вони не помічають українського? Член команди ГО «Україна Інкогніта», краєзнавець та історик Дмитро Полюхович справедливо зауважує, що в польському національному гімні славлять полководця і гетьмана Стефана Чарнецького (1599–1665): «За оцінками та його власними вихваляннями, внаслідок каральних рейдів на Східному Поділлі було замордовано майже 100 000 мирних українських жителів. Замордовано на теренах України, зауважу, де поляки виступали загарбниками. УПА ж на теренах Польщі не воювала», – наголосив Дмитро Полюхович. 

Створюється враження, ніби Польща завжди була безневинною жертвою, яка просто «терпіла» від сусідів, зазначає журналіст і правник Сергій Суханов. Але якщо відкрити справжні історичні документи, стає зрозуміло: трагедія XX століття не виникла на порожньому місці. Це був вибух після майже 500 років жорстокого польського поневолення, колонізації та знищення українців як нації на їхній же землі. 

Сергій Суханов згадує лише сухі факти, про які у Варшаві воліють не пам’ятати. Скажімо, добу Речі Посполитої (XVI–XVIII століття) – час економічного рабства і релігійного терору українців. Не легшим був і так званий Міжвоєнний період (1919–1939 роки). Після Першої світової війни Західна Україна знову опинилася під Польщею. Варшава обіцяла автономію, але натомість почала тотальну асиміляцію. Варто згадати лише пацифікацію Юзефа Пілсудського, руйнування церков чи концтабір Береза-Картузька, куди без жодного суду та слідства роками кидали українських активістів, політиків і митців, які просто боролися за свої права… 

Зважаючи на сказане, Сергій Суханов вважає, що українці мають повне моральне та історичне право відкидати роль «єдиного винуватця»: «Волинська трагедія » це страшний результат пʼятисот років колоніального ставлення Польщі до України. Ми не виправдовуємо жорстокості жодної зі сторін, але ми вимагаємо поваги до своєї памʼяті. Історія не буває однобокою, і перш, ніж звинувачувати сусіда, Варшаві варто визнати власні злочини». 

Відомий поет-пісняр Юрій Рибчинський підтримує слова Сергія Суханова: «Поляки гнобили українців століттями й ментально досі вважають нас батраками, нездатними викликати повагу чи захоплення. Тепер, коли Україна відстояла свій суверенітет перед російською федерацією, полякам бракує гідності визнати велич народу, який вони вважали холопами. Більшість поляків застрягла в минулому через страх, що Україна гратиме значно більшу геополітичну роль, ніж їхня країна. Звідси – дріб’язковість, звинувачення та претензії. Це просто заздрість». 

Поляків не розуміють не лише українці. Наприклад, польський уряд вимагає від Німеччини щорічних допоміжних виплат у розмірі 10 тисяч злотих (орієнтовно 2333 євро) для громадян Польщі, які стали жертвами нацистського режиму. На це Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц запропонував польським можновладцям «припинити експлуатувати тему провини всіх сусідів перед їхньою країною, бо це буде грати тільки проти інтересів самої Польщі». 

З цього приводу й відомий 94-річний польський режисер і сценарист Єжи Гофман дуже мудро зауважив: «Якщо  ми почнемо рахувати кривди, які українці заподіяли полякам, а поляки – українцям, то ми ніколи не вийдемо з цього зачарованого кола й дійдемо до абсурду. Найголовніше – це дивитися у майбутнє і не давати зруйнувати те, що нас обʼєднує». 

Кардинали польського й українського походження теж закликали до спільного прощення... Як повідомив український дипломат, колишній заступник міністра закордонних справ України і наш земляк Данило Лубківський на своїй сторінці у фейсбуку, цю заяву разом із Главою Української греко-католицької церкви Блаженнішим Святославом Шевчуком і кардиналом Миколою Бичком із польської сторони підписали найвищі польські ієрархи кардинали Конрад Краєвський, Казімєж Нич і Гжеґож Рись: «З болем спостерігаємо за зростанням взаємної напруги та відродженням настроїв ворожнечі між поляками й українцями. Ще болісніше, що це відбувається в той час, коли Україна продовжує переживати жахіття війни, а Польща останніми роками виявила велику солідарність із мільйонами українських сестер і братів… Ми свідомі того, що навернення починається з наших власних сердець. Папа закликає кожного з нас – поляків та українців – до особистого навернення, а не до того, щоби притягувати до відповідальності інших. Ми можемо закликати інших до навернення лише тоді, коли самі смиренно визнаємо власні гріхи…», – зазначено в заяві.  

Схоже реагують на ситуацію й пересічні українці. За результатами нещодавнього дослідження Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), 90% опитаних підтримують конструктивний підхід до розвʼязання історичних суперечок із Польщею, а третина розраховує, що через спільні комісії істориків, а не політиків, можна досягти консенсусного погляду. Більшість (57%) громадян поділяє прагматичний погляд, що кожна нація може мати своїх героїв і іншим націям не слід втручатися. Загалом як показало опитування, лише 5% українців поділяють конфронтаційний підхід до вирішення історичних суперечок.  

Україна не прагне конфлікту, конфронтації, а лише має власну гордість і навчилася її захищати. Хтось із польських друзів давно це розуміє і щиро допомагає Україні, а хтось просто перебуває у виборчому шаленстві. Закінчаться вибори і їм, можливо, стане соромно… Можливо. А українці продовжують робити своє – воювати з агресивними московитськими ворогами, захищати від них Європу і захищатися від нападок польських «друзів». 

Так, 1 липня парламент прийняв закон про Український національний пантеон, запропонований президентом Володимиром Зеленським: «Імена всіх героїв, які в різні століття та епохи боролися заради України, надихали Україну, будуть поєднані й назавжди вписані в нашу історію з великої літери, з великою повагою і увагою від держави Україна, яка поважає себе, цінує своїх і захищає своє – своє право бути українцями. Ніхто й ніколи не буде вказувати, як нам жити, як говорити, кого нам любити, кому бути вдячними і яких героїв шанувати». 

Василь ТОМИН 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували