Острів Амстердам займає площу близько 21 квадратної милі, пише УНІАН з посиланням на Ecoticias. Там панує холодна погода з обмеженою кількістю прісної води та сильними вітрами – не найкраще місце для виживання сільськогосподарських тварин. Коли тварин залишили там напризволяще, стадо розрослося, перетворившись на одну з небагатьох добре задокументованих популяцій дикої великої рогатої худоби на Землі, досягнувши піку чисельності близько 2000 особин у 1952 та 1988 роках. Через понад 130 років, у 2024 році, вчені провели їх генетичне дослідження, і отримані результати їх надзвичайно здивували. 

У 2010 році останні тварини на острові були знищені через загрозу, яку вони становили для середовища існування ендемічного амстердамського альбатроса. Однак ДНК 18 голів великої рогатої худоби, зібрана в 1992 та 2006 роках, була збережена для сучасного генотипування. Ці дані дозволили вченим порівняти острівну худобу з багатьма іншими популяціями великої рогатої худоби по всьому світу. Вони намагалися знайти відповідь на важливе питання: як п'ятьом коровам вдалося уникнути вимирання. 

ДНК вказує на два основні джерела походження. Приблизно три чверті генетичного фону стада були найбільш близькими до європейських тауринових корів, основного типу великої рогатої худоби в Європі, спорідненого з сучасною породою Джерсі. Приблизно одна чверть була найбільш близька до індійських зебу, великої рогатої худоби, поширеної в теплому кліматі. 

Таке поєдання ДНК може підвищити генетичне різноманіття, навіть якщо група засновників дуже мала. Дослідження припускає, що самі корови-засновниці могли мати змішане походження. 

Команда також припустила, що основні європейські предки засновників, імовірно, походили з місць із більш прохолодним, вологим і вітряним кліматом. Іншими словами, худоба, можливо, прибула вже адаптованою, вже пристосованою до суворих умов. 

Початок з п'яти тварин означає сильний інбридинг з плином часу. Це може підвищити ризик розвитку генетичних захворювань, оскільки у родичів вища ймовірність наявності одних і тих же шкідливих мутацій. Однак вчені не виявили явних доказів того, що найбільш небезпечні мутації були «відсіяні» і не спостерігали того генетичного колапсу, який можна було б передбачити. У дослідженні стверджується, що ефект «пляшкового горла» був екстремальним, але короткочасним, оскільки стадо швидко розширювалося, що обмежило втрату генетичного різноманіття. Спостерігачі описували тварин у «відмінному стані здоров’я». 

Також у дослідженні 2017 року стверджувалося, що за трохи більше ніж століття велика рогата худоба зменшилася приблизно до трьох чвертей свого початкового розміру. 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували