Майстер «золоті руки» - кажуть про нього не лише гермаківчани-односельчани, бо це вже принципове його житейське правило – робити на совість, акуратно, фахово, бездоганно. Так його вчили батьки, так - у рідній Гермаківській школі, де особливо любив уроки в майстерні трудового навчання під керівництвом Михайла  Цабаля, так - у Борщівському технікумі механізації та електрифікації сільського господарства, де наполегливо вивчав будову й принципи дії двигунів та агрегатів автомашин…  

А нещодавно 59-річний Ярослав Саджинський побував удома в двотижневій відпустці… Приїхав ЗВІДТИ… Де пекло війни… Ставши до лав Сил безпілотних систем ЗСУ, пройшовши належний курс підготовки, він ремонтує ушкоджені ворогом машини побратимів, готує захисні конструкції для бойової техніки та багато іншої «поточної роботи» для фронту, для Перемоги… 

- А що там твій, як ти його назвав, багі?- цікавлюся. 

- На ходу, в прикордонників. Дещо модернізовано. Для сухих доріг нормальна машина, для бездоріжжя не годиться, не повнопривідна. А загалом там актуальніші більш потужні всюдиходи, яких у хлопців багато… Але й моя не на заваді… 

А починалось усе позаминулого літа, коли з фронту евакуатором було доставлено в Гермаківку ушкодженого «опеля», якого придбав, перефарбував, провів належне техобслуговування – і вперед, на фронт, синові Назарію та його побратимам… Але одного дня машину занесло в лісопосадку і лівому передку - гаплик… В лісі потрібного ремонту не зробиш… Вирішили відтранспортувати додому, вичекали сприятливого моменту – і в дорогу… До батька-майстра, який справлявся ще не з таким… Словом, звідки поїхала - туди й вернулася… Батько оглянув, подякував Богові, що не постраждав ні син, ні бойовий екіпаж. А залізо… Як виявилося,  двигун та ходова не зазнали серйозних ушкоджень, і  це – головне... Після детального обстеження Ярослав Іванович приймає несподіване рішення:  з цієї купи заліза можна зробити нову машину… Дивовижно: без креслень, схем та розрахунків – усе в голові й умілих руках. Сам купив кілька листів міцної твердої бляхи та іншого металу для конструкції авто – і за роботу… 

Благо, поруч завше був кмітливий працьовитий сусід-технар Василь Тимків, який недавно повернувся з війни, аби помагати коханій дружині піднімати трійко маленьких донечок. Охочий завше до помочі, він не проти ще й багато чому повчитися в досвідченого майстра. Разом і втілювали цей цікавий проєкт у життя. Засяяли очі радістю, коли запрацював двигун, замиготіли освітлювальні прилади, зазвучав сигнал – і перший виїзд із майстерні, перша перевірка-обкатка. Далі – незначні допрацювання, регулювання… А відтак роздобули причіп-евакуатор для відтранспортування «коня» за призначенням… До сина… ТУДИ… 

Пам’ятаю як нині, коли на затишному обійсті Ярослава та Надії Саджинських звучала молитва. Серця присутніх були піднесені до небес, щоб Господь зіслав благословення на цей автомобіль, аби усі, хто очікуватиме помочі від нього на пекельних  дорогах  сьогочасної війни були збережені й захищені. Господарі запросили для здійснення чину освячення авто парохів обох парафій села  - отця Богдана Химчука (УГКЦ) та Володимира Стефанківа (ПЦУ). У царемонії взяла участь і староста села Світлана Стефанків, яка узгодила з господарем відправку захисникам України матеріальної підмоги… 

Зізнаюся, протягом тих восьми місяців творчої роботи  автомайстра, часом зазираючи до його гаража, я просто мовчав, роззявивши рота:   
- Зараз не до бесіди…, - казав пан Ярослав і я не смів йому перечити і заважати. 

У короткі хвилини «перекуру» мені таки вдавалося задати йому питання-друге і більше не ворушити його надиху… Ми ще мали зустрітися, уточнити дещо для майбутнього матеріалу, як раптом дізнаюся: а Славка нема вдома, він уже на фронті… «Та як же? - задзвеніло мені в голові. – Та його ж не кликав ніхто, та він же мав законне право бути вдома – і за станом здоров’я, і як батько сина-воїна, який вже чотири роки там, де найгарячіше… Зрештою, його руки і голова могли трудитись для фронту та перемоги й тут, у тилу… Як було вже не раз. І тоді, коли «подарував» для потреб воєнних, перефарбувавши у відповідний камуфляж власного «Каравана»  - будиночка на колесах. І син Назарій рік житиме в ньому з коханою дружиною Анастасією, яка теж одягла піксель, ставши поруч із чоловіком на захист України. Так було й тоді, коли переробляв 12 газових балонів на буржуйки.  А ще під його умілими руками реставратора засяяли, мов золоті, й установлені на новозбудованій дзвіниці теперішнього греко-католицького храму Гермаківки два дзвони, відкопані неподалік колишнього костелу. Його роботи і пам’ятний хрест із нержавіючих труб, освячений біля повстанського ґроту за селом Кривче… А ще… Годі й перелічити жертовні труди Ярослава Івановича, наповнені глибоким патріотичним змістом та любов’ю до України…   

І от нещодавно, коли  Ярослав Саджинський побував у двотижневій відпустці, я мав, можливо, безтактну необережність запитати його: «Як же ти в такому віці відважився?.. Міг же й удома допомагати ЗСУ?». А він якось ніби здивовано глянув на мене й мовив коротко:  

- Ну, а може, в Україні війна…  

Степан ТАТАРСЬКИЙ,  
спеціальний кореспондент газети «Сільський господар» на Борщівщині. 

На світлинах – миттєвості буднів героя розповіді. 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували