У «Сільському господарі» Сергій Фролов неодноразово ділився з нашими читачами враженнями про те, як росте і розвивається його горіхова мрія. Тоді, у 2017-му, коли в Україні тривав розвій аграрної економіки, а фрукти на тернопільських ринках ще були переважно закордонні, лунали заклики створювати на українських чорноземах горіхові сади. За взірець були Буковина, Молдова, де на той час уже масово пропонували для реалізації не лише плоди, але й саджанці. Тож, маючи непоганий стартовий капітал як результат праці, родина вклала його у започаткування горіхової справи. Сім’я придбала 10-гектарну земельну ділянку неподалік Тернополя, саджанці у буковинських горіховодів, і так з’явився один із перших на Тернопільщині горіхових садів. Минуло 8 років… 

– Горіх, як відомо, дерево особливе, хоч і традиційне для нашої кліматичної зони, – каже Сергій Фролов. – Перше плодоношення можливе не раніше, як через 8–9 років після садіння. Наш сад не став винятком: перші плоди з’явились у 2024-му. Врожай був невеликий, але головне, в чому ми переконалися, – саджанці виявилися якісні, сорти родючі, тож є надія, що цьогоріч урожай матимемо. Минулорічний сезон не був результативним – травневі приморозки пошкодили цвіт. Саме весняні приморозки – чи не найбільший ворог горіхового врожаю, бо від інших «ворогів» – шкідників, хвороб – захистити такий сад порівняно нескладно. 

Тим часом зазнала змін і структура сімейної справи. Оскільки горіх було висаджено за технологією 12 х 12 метрів, а час очікування урожаю тривалий, Сергій Валерійович ще на початку задумав ефективніше використати широкі міжряддя, «аби земля не пустувала». Так у 2021 році було прийняте рішення паралельно до горіхових рядів посадити сливи, і тепер у Фролових уже горіхово-сливовий сад. Причому, «сливова» частина переважає – це 1500 дерев, які цьогоріч дадуть уже третій урожай. А ще один суттєвий позитив у сімейній справі той, що в управлінні питаннями саду на допомогу прийшов батько Сергія, Валерій Львович Фролов, у господарських речах досвідчений і послідовний. 

– Готуємося до сільськогосподарського сезону, – розповідає Фролов-старший. – Оскільки сусідство горіха і сливи цілком прийнятне, обираємо засоби захисту і способи обробки, які підходять для обох видів дерев. Із ранньої весни до пізньої осені в саду працюють люди і техніка – трактор, оприскувач, фриза, косарка. Сливи у нас трьох видів – раннього, середнього і пізнього достигання. Із середини червня розпочинаємо збір. 

У 2024 році сливи дали перший урожай – 7 тонн, минулоріч вже було 17 тонн, і сливові дерева, каже Валерій Львович, лише починають розкриватися. Зрозуміло, постало питання збуту. Перший урожай поставили на переробку в Бучач, на коньячний завод. Торік сливу з Тернопільщини прийняло на переробку ужгородське підприємство «Агрофруктсервіс». Так з’явилася слив’янка  із садової продукції Фролових під назвою «Гріє», яку реалізовують ресторанні заклади Тернополя – «Спікізі», що біля Тернопільського ставу, та «Гріє», що поруч із Українськогим домом «Перемога».  Є і пляшковий розлив, з акцизною маркою, передбачений для гуртового і роздрібного продажу. 

– Наша слива надзвичайно смачна. Велика, соковита, солодка, – каже Валерій Фролов. – Партнерство з ужгородським підприємством «Агрофруктсервіс» нам підходить, надто велика лише відстань транспортування – 400 кілометрів в один бік. Шкода, що не діють консервні лінії з виробництва варення у Бережанах, Сатанові. Маємо надію на постачання в Бучач. Але ексклюзивна слив’янка «Гріє» – це для нас найцікавіше, в цій ніші маємо намір працювати. 

Мої співрозмовники жартують, мовляв, поки горіх думає, слива працює. І не буде нічого надзвичайного, якщо невдовзі поблизу Тернополя з’явиться власне винне виробництво Фролових, бо возити сливу на переробку за 400 кілометрів справді дуже затратне задоволення. Ось так у процесі зацікавленої діяльності й народжуються нові ідеї. 

Ганна МАКУХ 

На світлинах: Валерій і Леся Фролови у горіхово-слив’яному саду; Сергій Фролов біля власної техніки.

0

0

0

0

Ви вже відреагували