Колишня тернополянка Надія Березюк: українські біженці для Європи не тягар - навпаки!

Високоосвічені українці та українки на низькокваліфікованих роботах у Європі доводять світові, що вони не є тягарем для економік європейських країн. І ця думка підтверджується цифрами. За даними дослідження Управління Верховного комісара ООН у справах біженців: 57% українських біженців віком 20-64 років у Європі працевлаштовані.

Найвищі показники працевлаштування українців в Естонії (72%), Угорщині (71%), Великій Британії (69%) та Польщі (68%). Середній показник: Іспанія (61%), Італія (58%), Литва (57%), Франція (53%), Румунія (50%), Молдова, Ірландія та Бельгія (по 46%). Суттєво нижчі показники у Швеції (43%), Фінляндії (40%), Данії та Німеччині (по 39%), Норвегії (37%) та Швейцарії (29%).

У Європі сьогодні перебуває 5,3 млн українських біженців, 44% - жінки. Це не просто цифра. Це мільйони історій адаптації та спроб почати все спочатку. І майже 60 відсотків, здавалося б, інтегрованих українців зізнаються, що працюють нижче свого рівня кваліфікації. Серед біженців з вищою освітою понад третина виконує низькокваліфіковану роботу - тоді як серед місцевих лише 7%.

Парадокс. Україна - одна з найбільш освічених націй світу. Ми входимо до топ-10 за часткою людей з вищою освітою (80% наших громадян закінчили ВНЗ). В Італії, наприклад, 44% населення ледь має диплом про закінчення школи, ситуація з вищою освітою взагалі плачевна - 22,5 відсотка. І от при такому освітньому рівні українці в Європі виконують фізичну роботу: прибирають, працюють на складах, починають з нуля у 35, 40, 50 років.

Так, робота - це про гідність. Про можливість пишатися статистикою, що ми принесли економіці Польщі у 8 разів більше, ніж країна витратила на допомогу біженцям. Будь-яка праця заслуговує на повагу, і адаптація потребує часу. Але хронічна невідповідність між освітою і реальністю має свої наслідки.

Поступово у серці українського біженця накопичується ненависть до роботи. Вона не виникає раптово. Вона у дрібних деталях: у втомі, байдужості до результату, коли людина працює і постійно дивиться на годинник, вся увага - не на змісце роботи, а на те, скільки ще залишилось «терпіти». І це внутрішнє роздирання душі впливає не лише на продуктивність. Це впливає на самооцінку, психічне здоров’я, стосунки в родині.

Ті самі дослідники ООН порахували, що якщо скоротити невідповідність між освітою і займаною посадою, це додаватиме економікам країн до 0,7% ВВП щороку. Тобто справа не лише в наших амбіціях, наші знання це ще й економічний ресурс для Європи.

Надія БЕРЕЗЮК,

директорка закордонного представництва в Італії журналу Business Woman