– Від стратегії виживання до стратегії збалансованого розвитку. Михайле Павловичу, чи можна саме так охарактеризувати стан справ в обласній споживчій кооперації? 

– Можна з цим погодитися. Тільки-но Україна стала незалежною, самостійною державою, кооперація, що була монополістом у своїй сфері і про яку говорили, що це «держава у державі», переживала нелегкі часи. Відверто скажу: ми не були готові до роботи у ринкових відносинах. Працівники, маючи відповідну освіту, але багаж закономірних звичок і ставлення до роботи з радянських часів, не могли конкурувати з приватним бізнесом, тому   були втрати і в торгівлі, і на виробництві. Додалося й  те, що наша центральна влада також не була готовою до такого розвитку подій.  

У 1994 році я і керівник Рівненської облспоживспілки з власної ініціативи відвідали велику ярмарку кооператорів у Чехословаччині, аби вивчити і запозичити тамтешній досвід. Чомусь від цієї події самоусунувся наш Центр і надалі ми, маючи майно, ресурси могли організувати один центральний ритейл (роздрібну торгівлю, розраховану на масового споживача) на всю Україну, однак,  у Києві на це не звертали увагу. Після того я побував у Швеції і Норвегії, взяв участь у засіданнях Міжнародного кооперативного альянсу, вивчав досвід європейських країн. Наприклад, Польща на той час кооперацію втратила, провела роздержавлення галузі, а ми спершу продавали об’єкти торгівлі і виробництва, а, почавши розвиватися, скуповували їх знову. 

Я зрозумів, якщо будемо дивитися на Київ (Укоопспілку), на уряд – нічого з того не буде. Тому й  нині кажу своїм заступникам: ви самі можете творити, у нас є вищий орган з’їзд і є рада. Готуйте документи на раду і ми прийматимемо рішення. Але змінити психологію працівників важко, можливо, це робитимуть молоді кадри. 

Водночас зазначу, що нам вдалося зберегти основні ресурси, визначити своє місце у торгівлі і виробництві та рухатися у правильному напрямку. 

– Якими нині є основні напрями діяльності кооперації на Тернопільщині? 

– Ми розробляли різні варіанти реформування кооперації і крок за кроком все налагодилося. Раніше у  нас було громадське харчування, будівництво, заготівля (при введенні ПДВ у державі заготівлю втратили, цим займатися стало невигідно). Наприклад, у Швеції кооперація мала навіть автозаправки, але в кінцевому результаті у них залишили продовольчі маркети і чотири великих гіпермаркети непродовольчими товарами. Виробництво продали. Тепер у них продукцію випускає виробник але, за угодою, під брендом кооперації. І це зроблено правильно, бо не «розпорошуються» кошти. Отож ми проаналізували ситуацію в себе і зрозуміли: громадське харчування вимагає великих коштів. Це має бути суто приватний бізнес, навіть сімейний. Нехай колектив працює, але у ресторані чи у кафе працівники повинні знати – вони за все відповідальні. Ми залишили суто торгівлю і внутрішнє виробництво. У Чехії, свого часу, я придивився до цікавої новинки. Покупець, зайшовши у маркет, повинен відчувати приємний запах, наприклад, свіжоспеченої булочки. І він починає цікавитися, шукати місце, де ці булочки продають. Ми запозичили цей досвід і у нас в кожному продовольчому маркеті продавали і продають булочні вироби. Купували для цього вживане німецьке обладнання, оскільки на той час не мали достатньо коштів. І ті булочні вироби нам дуже допомогли: тридцять відсотків доходу отримували від їх реалізації. Це ж додана вартість. І я кажу нашим працівникам: думайте, пропонуйте, організовуйте продаж пиріжків, булочок, кави на ринках, використовуйте жаровні у ресторанах. Це важко дається, але результат позитивний. А ще наголошую: запропонуєте цікаву ідею, щось нове для торгівлі і виробництва, отримаєте премію у розмірі трьох посадових окладів. Чекаю пропозиції. 

Нині у системі кооперації працює 120 торговельних закладів, ще 50 приміщень закритих і ми пропонуємо охочим: беріть за одну гривню оренди на місяць і працюйте. Доставлятимемо вам необхідні товари. І ніхто не відгукується. Шкода, бо приміщення можуть руйнуватися. Погодьтеся, якщо у селі є виробництво, продовольчий, промисловий магазини, люди не залишатимуть його. 

– Михайле Павловичу, що, на Вашу думку, потрібно змінити чи додати у законодавстві про кооперацію? 

– Однозначно потрібні зміни. У  першому законі «Про кооперацію», прийнятому тоді, коли я ще працював керівником Заліщицького РайСТ і, до речі, входив до складу комісії з підготовки цього документа, не враховані реалії часу. Переконаний, керівник має працювати за контрактом, а до складу правління входити ті, хто не  працює у системі кооперації, але повинен контролювати. А так, ми обрані, на постійній основі, молодих кадрів немає, і головне, відсутня мотивація для них. 

– Кооперативний рух був сильним у нашому краї у 20–30 роках минулого століття? Чи запозичаєте досвід кооперації тих часів?  

– Кооперативний рух у Галичині став потужним економічним і національним рухом, що обʼєднав українців навколо гасла «Свій до свого по своє!». Митрополит Андрей Шептицький був ідеологом і фінансово підтримував український кооперативний рух, вбачаючи у ньому шлях до економічної незалежності народу. Це була істинна комерція, створена з ініціативи людей. Нині ми живемо в іншому часовому вимірі і розуміємо, що кооперація має бути не тільки споживча. Наші сусіди-європейці говорять, що не візьмуть нас до Європейського Союзу через аграрні питання. Вони виходять з того, що у нас основними масивами землі володіють 5–6 агрохолдингів, тоді як у Європі фермери мають в обробітку невеликі земельні наділи і є основою агросектору. І вони створюють кооперативи. Споживча кооперація займає малий відсоток питомої ваги кооперації. Наприклад, там є Рибкоопкооперація, а в Індії основа – аграрні кооперативи. Тому потрібно запозичати все краще з кооперативного руху минулого століття і сусідніх країн у наш час. А кооперація в Галичині – це основа, на ґрунті якої нині ми послідовно розвиваємо кооперативний рух. 

Петро ГУДИМА 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували