«Українські виробники молока б’ють на сполох, зазначаючи, що імпорт сирів із Польщі швидко витісняє вітчизняне виробництво, а частка іноземної молочної продукції на ринку зростає у такому темпі, який загрожує стабільності галузі», - зазначають у Спілці молочних підприємств України (СМПУ). 

Тут повідомляють, що ринкова частка імпортних сирів зросла з 38% у 2025 році до 45%  і продовжує зростати. Найбільшим вигодонабувачем цієї зміни стали виробники з Польщі. Виконавчий директор Спілки Арсен Дідур не приховує занепокоєння: «Якщо цей тренд збережеться, вже з березня чи квітня 2026 року вітчизняні виробники, можливо, будуть контролювати менше половини ринку сирів».

 
Українська сторона, пише ukragroconsult.com, також використовує аргумент продовольчої безпеки, стверджуючи, що така сильна залежність від імпорту в перспективі може ще суттєвіше ослабити власне виробництво. Тому українські виробники закликають владу діяти швидко, бо поточна ситуація загрожує подальшим ослабленням українських заводів, які вже працюють в умовах війни і зростаючого тиску витрат. 

На ситуацію реагує і польська сторона. Спілка молокопереробників (Związek Polskich Przetwórców Mleka) і її президент Марчин Ґидзик наголошують: напруга навколо сирів має значно ширший контекст і це не просто лише сухі цифри. За його словами, говорити про «засилля імпорту на молочному ринку України» дуже ризиковано. Це гасло може легко перерости в політичний тиск і призвести до адміністративних заходів: додаткових перевірок, подовження митних процедур чи неформальних бар’єрів. Навіть якщо офіційно це не буде називатися обмеженням. 

Польська сторона вважає малоімовірним, що апеляції українців призведуть до офіційних заборон імпорту. Набагато реалістичнішим варіантом виходу з ситуації, на думку польських аграріїв, є підтримка українським урядом власних виробників через позитивні стимули, наприклад дотації на продаж національних сирів, програми промоції місцевих продуктів, пріоритет у закупівлях для державних установ тощо. 

Це рішення, на думку польських представників, є легшим політично і менш конфліктним на міжнародній арені. Водночас польська сторона наголошує, що торговельні відносини слід розглядати у ширшому контексті економічної інтеграції України з Європейським Союзом, зокрема з урахуванням перспектив доступу до єдиного ринку в найближчі роки. 

Оцінюючи ситуацію, хочеться зазначити, що добре бути розумним лише для себе. Бо українці ще не встигли забути ситуацію річної давності, коли польські фермери влаштовували акції протесту на кордоні з Україною, висипали з вагонів зерно. Головною вимогою польських фермерів залишалося обмеження ввезення української сільськогосподарської продукції. Вони вважали, що українські товари негативно впливають на внутрішній ринок Польщі. Протести подавалися як «боротьба за виживання» польського села»… 

Важко ігнорувати той факт, що подібні акції завжди виникали у найбільш незручний момент для держави, яка воює, для економіки на грані виживання. І українські аграрії сподівалися на здоровий глузд. А він, виявляється, проявився аж через рік… І викликає закономірні запитання – чому тоді польські аграрії не користувалися своїми ж теперішніми порадами: підтримка урядом власних виробників через позитивні стимули, наприклад дотації на продаж продукції, програми промоції місцевих продуктів, пріоритет у закупівлях для державних установ тощо. 

Так, ми вдячні польським друзям, побратимам за руку і плече допомоги на початку повномасштабного російського вторгнення. Але чи наша економічна співпраця не мала б також базуватися на таких же принципах взаємодопомоги і взаємної вигоди. Адже за чотири роки принципово нічого не змінилося: агресор продовжує нищити нашу енергетику та економіку, Україні бракує економічної «крові» для підживлення військово-промислового комплексу, Україна все більше потребує дружньої руки та міцного плеча… Так, для захисту не лише власної держави, але й польських фермерів, країн Європейського Союзу. І якщо в цій ситуації вони будуть розумними лише для себе, то з часом ризикують потрапити в українську безпекову ситуацію… І про це варто пам’ятати усім і завжди! 

Тарас ВАСИЛІВ 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували