Петро Конашевич-Сагайдачний прославився як організатор воєнних походів запорозьких козаків проти турків, татар і московитів. Козаки під його проводом повернули з турецько-татарської неволі не одну тисячу українців. Але найбільше гетьмана знали за перемоги над московитами.  У 1616 році почалася війна Польщі проти північно-східних ординців. Королевич Владислав розпочав похід, щоб стати московським царем. І справа в тому, що для цього були навіть формальні підстави - московська «Семибоярщина» обрала Владислава царем. Та згодом, у 1613 році, бояри скасували своє ж рішення, тепер надавши перевагу михайлу романову. Польських правителів це обурило і вони вирішили застосувати силу.  

Та кампанія 1616-1617 років виявилася провальною. Спроби поляків штурмувати Калугу, Можайськ, Твер були невдалими, а під Вязьмою піхотинці та кіннота взагалі відмовилися воювати, бо не отримали платні. Королевич Владислав опинився у скрутному становищі. Та на допомогу прийшли українці. І саме козаки під проводом Сагайдачного зіграли вирішальну роль у московській кампанії 1618 року. Звичайно, Україна хотіла отримати свій зиск: розширення козацьких територій у Речі Посполитій, свободу православної віри, збільшення козацького реєстру та визнання судової і адміністративної автономії України… 

Король Сигізмунд ІІІ пообіцяв виконати ці вимоги. Він навіть надіслав до ставки Сагайдачного клейноди – булаву, бунчук, печатку і прапор. І на початку серпня 1618 року, зібравши 20-тисячне військо, Сагайдачний вирушив на московію. Дорогою він взяв кілька міст, розбив московські війська князів-воєвод Пожарського та Волконського і 20 вересня безперешкодно об’єднався з рештками польського війська Владислава.  

Про похід Сагайдачного коронний польський гетьман Ян Собєський писав королю: «Коли Володислав оружною рукою вертав собі права на московську державу, гетьман Конашевич надзвичайно проворно, страшенно збентеживши ворога, злучився з ним (тобто з королевичем) під самою москвою, обніс переможні хоругви свої на безмежних просторах її, спустошивши вогнем і мечем ворожі краї та обернувши в сумні руїни такі надзвичайно сильні своєю позицією і залогами міста, як Єлець, Шацьк, Ливни, Калугу, зробив він своє ім’я пострахом для всієї московщини». 

Після таких успішних дій українського гетьмана, на московських воєвод «напав жах великий», і вони відступили за стіни Кремля. У ніч перед Покровою почався штурм стольного града. Козаки вже виламали Осторожні ворота і почали вибивати Арбатські, як раптом Сагайдачний дав відбій і наказав припинити облогу… 

Існує легенда, ніби на козаків вплинули церковні дзвони, бо козаки теж були православними. Але ця легенда не пояснює причин відмови від штурму москви. А ці причини зовсім інші. Історик Михайло Грушевський однією з них назвав польське керівництво. Урядові забракло грошей для продовження війни, Владислав знову не видав платні своєму війську і польські загони вчергове збунтувалися. До того ж перед початком штурму Петро Сагайдачний мав інформацію, що польський сейм прийняв рішення про якнайшвидше припинення війни та замирення з московією. Замирення означало, що обіцянки Варшави – вилами по воді писані… 

Королевич Владислав зрікся претензій на московський трон. А козаки, можна припустити, таємно отримали від московії великий викуп, бо для них важливішою була здобич, трофеї, а не перемога польського королевича. Тим паче, що Польща для Сагайдачного теж була потенційним ворогом і її посилення у випадку захоплення кремля було гетьману ні до чого. В такому випадку створення Речі Посполитої трьох народів (польського, литовського та московитського) набирало реальних обрисів і в цьому новоутворенні українській державі, на жаль, не знаходилося місця… 

Відповідно, обіцянок, даних перед московським походом, Польща не дотримала. Навпаки, у жовтні 1619 року делегація козаків на чолі з Петром Конашевичем-Сагайдачним змушена була підписати угоду з коронним гетьманом Речі Посполитої Станіславом Жолкевським над річкою Роставицею Київського воєводства. Війна закінчилася, тож реєстр найнятих на королівську службу козаків слід було обмежити до трьох тисяч (а їх було близько 40 тис). Усі, хто вступив до війська протягом останніх п'яти років, мали повернутися до своїх колишніх землевласників, від яких утекли на Січ… Та найбільше у Роставицькій угоді козаків обурило, що вони мали знищити свої човни й забути про морські походи до кримських і турецьких берегів… 

Це був ляпас. Січ заклекотіла, Сагайдачного скинули з гетьманства – утретє за його військову кар'єру – й обрали нового ватажка та почали готувати похід на Крим. Сагайдачний виступив проти, бо це суперечило підписаній з королем угоді й за це його, нібито, мало не втопили у Дніпрі…  
Отак не вперше в історії українцям віддячили зрадою за підставлене плече, не виконали домовленостей, коли це вже не вигідно, поставили власні інтереси вище над записаним в угодах і, по суті, скріпленим кров’ю… Забуваючи, що історія має здатність повторюватися. 

Повернути собі владу над козаками та продовжити славу української зброї, звитяги та мужності понижений до полковника Конашевич зумів під час Хотинської битви. Саме тут у 1621 році Петро Сагайдачний відіграв вирішальну роль, забезпечивши перемогу польсько-козацького війська над Османською імперією завдяки тактиці нічних нападів, використанню вогнепальної зброї та створенню «вогняного кільця». Уроки битви піднесли козацтво до рівня європейської військової сили та врятували Польщу від знищення, а Європу - від османського завоювання. Унікальний феномен: український народ не мав своєї державності, але мав одну із найкращих у Європі армію. Мав і має! 

Павло СЛИВКА, історик 
 

0

0

0

0

Ви вже відреагували