Степан Миколайович Чарнецький (21 січня 1881, с. Шманьківці – 2 жовтня 1944, м. Львів) – український поет, перекладач, журналіст, фейлетоніст, театрально-музичний критик, актор, режисер, громадський діяч. Член Спілки письменників України (1939). 

Він – активіст молодіжних товариств; співав у хорі товариства «Основа»; учасник літературного угруповання «Молода муза». Працював у Львові інженером у земській управі й крайовому виділі. Під час Першої світової війни –  помічник начальника залізничної дільниці № 5 Львів-Стрий, Львів-Самбір. Редактор часописів «Український голос», «Український вістник», член редколегії журналів «Шляхи», «Життя і мистецтво». Співпрацював із редакціями газет і журналів «Будяк», «Воля», «Громадська думка», «Діло», «Літературно-науковий вістник», «Ілюстрована Україна», «Міщанське слово», «Молода Україна», «Назустріч», «Новий час», «Руслан», «Українське слово» та польськими часописами. Від 1920 – референт преси при Львівському магістраті. 1939–1941 – науковий співробітник Львівської наукової бібліотеки. 

У співавторстві з Богданом Весоловським написав відому пісню-танґо «Прийде ще час». Автор поезій, фейлетонів, памфлетів, літературно-мистецьких статей, нарисів із історії галицького театру, рецензій, мистецьких портретів, розділу «Театр» у виданні Івана Тиктора «Історія української культури (за редакцією Івана Крипʼякевича)». 

З-під його пера вийшли збірки поезій «В годині сумерку», «В годині задуми», «Сумні ідем», прозових новел і фейлетонів «Дикий виноград», «Квіти й бодяче» (обидві з підзаголовком «Нариси й замітки з дороги життя»; під псевдонімом Тиберій Горобець). 

Степан Чарнецький першим повністю переклав українською і видав поему А. Міцкевича «Конрад Валленрод»; він – автор перекладів польською мовою творів українських письменників. Окремі твори надруковані в поетичній антології «Акорди» (1903, укладач І. Франко), у збірках «Молода Муза» (Київ, 1989) та «Образки з життя» (Львів, 1989), «Розсипані перли. Поети «Молодої музи» (Київ, 1991) та інші. Поезії Степана Чарнецького переклав польською мовою Сидір Твердохліб. 

Наш талановитий земляк навчався у Львівській політехніці, працював на залізниці та в земській управі. Але справжнім його покликанням були література й театр. Понад 40 років Чарнецький писав фейлетони під іронічним псевдонімом Тиберій Горобець. 

Як народилася «Червона калина»? У 1914 році Чарнецький ставив драму «Сонце руїни». Фінальна пісня здалася йому надто тужливою – і він замінив її на власну переробку народного мотиву. Так з’явилася «Червона калина». Цікава деталь: роль Дорошенка в тій виставі грав ще один наш краянин Лесь Курбас. 

Чарнецький належав до мистецької групи «Молода муза». Вони збиралися в кав’ярні «Монополь» у Львові, де за сусіднім столиком часто сидів Іван Франко. Хоча Каменяр критикував «молодомузівців», поезію Чарнецького він цінував і включив до своєї антології. 

Під час візиту російського царя до Львова у 1915 році Чарнецького, як «неблагонадійного», тримали під наглядом у готелі. Саме там він зустрів полячку, з якою… одружився лише за три дні. 

Степан Чарнецький помер у 1944 році майже в забутті. Але його пісня пережила всі режими й окупації. Вона надихала січових стрільців, воїнів УПА – і сьогодні надихає нас у боротьбі за свободу. Іноді одна пісня живе довше за імперії... Іноді інженер стає голосом нації... Тож гордімося нашими талантами. 

Матеріал із соціальних мереж 

На світлинах: Степан Чарнецький; пам’ятник Степану Чарнецькому у Шманьківцях. 

 

0

0

0

0

Ви вже відреагували